Наступного тижня Комітет опору диктатурі починає «ділити» мажоритарні округи по персоналіях. «УМ» довідалася, що «праймеріз» — про які так багато говорять — при цьому не буде. Бо дорого, громіздко й невигідно.

Найвелелюдніші ювілейні віншування з цієї нагоди відбуваються сьогодні на малій батьківщині видатного байкаря, поета, прозаїка, видавця, справжнього подвижника української справи. Спершу представники обласної та місцевої влади й громадськості покладуть квіти на могилу митця слова з його погруддям у селі Мар’янівка (з ним свого часу «злився» їхній родовий хутір, який називався Гребінчиним яром, доки батько майбутнього письменника, відставний офіцер, не перейменував його на Убєжище). Квіти шани ляжуть і до пам’ятника землякові біля відреставрованого районного Будинку культури в місті Гребінка. Саме тут після ознайомлення з експозицією кімнати–музею і виставкою робіт майстрів народної творчості почнуться головні ювілейні урочистості та традиційне щорічне обласне літературно–мистецьке свято «Гребінчина світлиця». Цього ж дня у Полтавському національному педуніверситеті ім. В. Короленка триватиме міжнародна наукова конференція «Євген Гребінка у крайовому, українському та світовому літературному контекстах».

Останнім часом часто просунуті кулінари вживають замість традиційних назв страв нові — запозичені з інших мов. Можливо, слово «мафіни» більш привабливе для вуха, а «кекси» — буденніше. Втім, якщо з фантазією підійти до випікання мініатюрних солодких хлібців, найголовнішими стають смак і запах.

Готувати стало простіше, готувати стало веселіше: якщо з тобою на кухні є ноутбук — 50 відсотків успіху забезпечено. Інтернет кишить тисячами рецептів із «покроковими» фотографіями усіх етапів роботи — від того, якими кубиками нарізати цибулю, до кінцевого кольору запіканки і консистенції соусу. Хочеш наочнішого прикладу — будь ласка, відео, де шеф–кухар чи проста господиня готують у тебе на очах потрібну страву, розказують і показують. Наприклад, м’ясо по–китайськи у кисло–солодкому соусі я досі готую під відеокерівництвом китайського кухаря, а овочеве рагу від Тетяни Толстої — у супроводі Youtube.

Дві попередні книжки Миколи Рябчука були діагностичні. У «Саді Меттерніха» (Л.: Класика, 2008) він порівнював ідейно–соціальні ландшафти сучасної Європи з нашим «російсько–східнослов’янським православним неосовєтизмом». В «Улюбленому пістолеті пані Сімпсон» (К.: К.І.С., 2009) — з’ясовував параметри нинішньої української «шантажистської держави». А в новій — «Постколоніальний синдром. Спостереження» (К.: К.І.С., 2011) — замислюється: чому усе це досі триває?

Шанувальники гурту «Спайс гьорлз» уже й не сподівалися, що їхні улюблениці знову виступлять разом. Нагадаємо, найуспішніша дівчача поп–група розпалася 2000 року — всі її учасниці зайнялися сольною кар’єрою. У 2007 році «перчена» п’ятірка ненадовго возз’єдналася, щоб успішно «відкатати» світове турне. Востаннє на одній сцені їх можна було побачити в Торонто на початку 2008–го. Тоді дівчата запевняли, що хоч їм і весело «згадати молодість», відроджувати групу вони не збираються. Але «завжди раді знову зібратися разом, якщо випаде нагода».

Незвичайна маніфестація відбулася в Індії, в місті Калькутта. У ній взяли участь 485 дітей, загримованих під Махатму Ганді. Як повідомляє газета «Дейлі мейл», це були хлопчики віком від десяти до шістнадцяти років, і вбралися вони відповідно — у біле кхаді, шматок грубого полотна. Також на багатьох хлопцях були круглі окуляри, символічні вуса та шапочки тілесного кольору, аби зобразити лисину, як у Ганді.

Поки бабуся набирала есемеску: «Петрику, добре поводься в садку», Петя закінчив ПТУ і відсидів.

На початку 2012 року полиці музичних магазинів поповнилися новим українським продуктом: видавництво «Країна мрій» презентувало студійний альбом Ніни Матвієнко. На диску «Всякому городу нрав і права» — пісні XVI—XVIII ст., епохи гетьманської доби, або українського бароко. Запис нового альбому проходив у київському музеї Івана Гончара, а подальша робота над диском — у профільних студіях Києва та Нью–Йорка, продюсером альбому виступив багатогранний Олег Скрипка.

Тексти до цієї збірки писалися протягом 30 років, і поки вони, наче «червоне сухе», вигравали для однойменної передачі на радіо «Свобода», емігрантський світ повнився відповідними зразками літератури. Отже, за той час, коли автор «Винарень», радянський дисидент, поет і публіцист Ігор Померанцев дегустував біля мікрофона свої враження з численних мандрівок алкогольними столицями світу, були опубліковані такі споріднені за еміграційним жанром книжки, як «Їдло» Лева Лосева і «Російська кухня у вигнанні» Вайля та Геніса. Утім для автора «Винарень» приватна світобудова пов’язана не з гастрономією, а з бакалією жанру. «Для мене досвід еміграції, — якось значив він, — це відкриття світу в його розмаїтті. Свобода подорожей — абсолютно конкретна свобода. Для мене особисто це було пов’язано з відкриттям винної культури — одним із головних відкриттів, зроблених завдяки еміграції».