Незабаром мине рік, як із «благословення» міського голови у Тернополі стартував оригінальний проект «Візуальне вуличне мистецтво». Для початку групі талановитих молодих людей надали можливість на власний смак розмалювати трансформаторні будки на подвір’ях житлових масивів. Відтак близько двох десятків сірих непривабливих стін перетворилися на своєрідні картини з пейзажами, міськими краєвидами, зображеннями мультиплікаційних героїв тощо.

У самому розпалі дискусій про те, чи існувала Україна у мовно–історичному континуумі імперської думки, коли одіозні праці наших горе–істориків про «воскресіння Малоросії» висуваються на Шевченківську премію, книжка київського лікаря і мандрівника Миколи Хомича видається незайвим словом на користь саме літературно–художній складовій цієї проблеми.

Заступаючи в листопаді минулого року на посаду головного хореографа Національної опери, Денис Матвієнко пообіцяв, що вже у квітні балетний репертуар театру поповниться двома модерновими одноактними балетами. І обіцянку свою виконав — 20 і 21 квітня на суд глядачів було винесено дві вистави — «Клас–концерт» та «Радіо і Джульєтта».

Знайти книгарню виявилоcя непросто. Адреса (вул. Пушкінська, 21) допомогла лише частково, далі знадобилося вміння блукати двориками. «Чулан» знаходиться у підвальному приміщенні старого будинку, куди магазин перебрався чотири місяці тому. Крім кімнати для «дорослих» видань та ще однієї — «Чуланчика» — для дитячої літератури, є тут і окремі «апартаменти» для старого друкарського верстата, а на стінах розвішані картини та листівки, виготовлені за його «сприяння».

Поляк Єжи Гординський після Другої світової писав: «Я прибув з країни, де слід би / На плитах писати ймення живих. / На тих, що погинули від ворогів / Не вистачило б каміння». України після усіх жахіть ХХ століття ці слова стосуються аж ніяк не менше. Поетові й перекладачеві Василю Мисику в 1930–ті судилося пройти жахіття Соловків і все ж не загинути в Сандармосі, де капітан НКВС Матвєєв упродовж трьох листопадових днів 1937–го розстріляв цвіт української інтелігенції, а після неймовірних поневірянь повернутися наприкінці 1950–х до літературного життя, аби розповісти про долю загиблих і продовжити їхню справу.

75 років тому, у листопаді 1937–го, в лісовому урочищі Сандармох (або Сандормох) у Карелії за п’ять днів енкаведисти розстріляли 1111 в’язнів. Це був «елітний розстріл» — у братську могилу лягли письменники, інтелектуали, вчені, священики. «Український рахунок» цієї втрати чи не найбільший. Так, у ті дні в Сандармоху розстріляно видатного поета, перекладача і вченого Миколу Зерова, письменників Григорія Епіка, Валер’яна Підмогильного та Андрія Паніва, драматурга Миколу Куліша, режисера–новатора Леся Курбаса, професора історії Володимира Чехівського, брата президента УНР Сергія Грушевського, колишнього міністра освіти УНР Антіна Крушельницького разом з двома його синами та донькою, голову українського Держвидаву Юрія Озерського, географа та картографа, академіка НАН України Степана Рудницького, наркома фінансів УРСР Михайла Полоза, сотників і хорунжих УГА, полковників УНР, священиків та десятки інших помітних представників української інтелігенції. У 2004 році на місці розстрільних ям українці спорудили гранітний козацький хрест з написом «Убієнним синам України».

Нардеп від «НУНС», екс–міністр оборони Анатолій Гриценко заявляє, що у кримінальному переслідуванні колишнього першого заступника міністра оборони Валерія Іващенка (минулого тижня засудженого до п’яти років «колючки») винен депутат від БЮТ («Україна молода» володіє інформацією, що це Андрій Сенченко). «Кажу про це вперше. Мені відомо прізвище людини, яка несе особисту відповідальність за те, що Іващенка посадили у в’язницю. Навмисне не стану його називати, скажу лише, що це народний депутат iз фракції «БЮТ–Батьківщина», до того ж міністр опозиційного уряду», — запевнив Гриценко.

У ці святкові дні, починаючи від Великодня і завершуючи травневими святами, працівники пенітенціарної служби особливо пильнують. Адже родичі та знайомі засуджених бажають саме на свята побалувати їх домашніми гостинцями. Та ще й якими! Частина гостинців насправді є сюрпризами, адже в оболонці різноманітної смакоти намагаються таємно переправити за колючий дріт те, що передавати туди категорично заборонено.

Чимале подвір’я родини Ленчовських, котре гніздиться на кількох терасах й однією стороною впирається в крутий бік пагорба, зустріло незвичною тишею. Ліниво гавкнув, з усього видно, підстаркуватий пес і знову поліз у буду додивлятися свої собачі сни. Із–за причілка горішньої хати вийшла жінка середнього віку — вся у чорному, або, як тут кажуть, у жалобі. Пані Марія, донька Меланії Ленчовської, запрошує до маминої хати. «Це тепер на великому господарстві залишилося нас тільки троє — я, чоловік Дмитро і найменший син, — сумно зітхає господиня і, втираючи сльозу, додає: «А раніше тут було гамірно, як на ярмарку. Мама часто жартувала: «На нашому подвір’ї — чималенько наших дітей, ваших і трохи чужих».

Осиротіло подвір’я. Ще кілька місяців тому ніхто й гадки не мав, що жвава, енергійна бабуся Меланія так раптово залишить цей світ, який встигла багато чим здивувати. Та збій дало серце. Не стало останньої на Прикарпатті жінки Героя Соцпраці. Кореспондент «УМ» теж спізнився. Давно мав намір поспілкуватися з цією мудрою трудівницею, проте зустріч віддаляли то, здавалося, нагальніші справи, то особливості «тупикового», в лабіринтах пагорбів Придністровської низовини, розташування села Раковець, куди лише зрідка ходять автобуси. Словом, тепер образ знаменитої в 60—70–ті роки ланкової доведеться «ліпити» з фрагментів–спогадів її рідних та односельців.

34–річна американська акторка Лів Тайлер в інтерв’ю журналу «Ель» поділилася секретами своєї краси та свіжості. Зірка фільмів «Володар перснів», «Армагеддон» та «Краса, що вислизає» переконана: її шкірі дуже допомагають свіжовичавлені соки, особливо огірковий. Лів ретельно стежить за тим, що вона їсть і п’є, та намагається вживати тільки здорову та корисну їжу, «наскільки це дозволяють обставини». Свою розкішну зачіску Тайлер пояснює так: «Я використовую багато кондиціонеру — цілу жменю, і не змиваю його протягом тривалого часу. Це робить волосся дуже м’яким і пухнастим».