«Спасибо, Харьков! Дякуємо Харкову!» — такі таблички з написами від руки позавчора носили по місту багато голландських уболівальників. У неділю зіркова команда Нідерландів програла свій третій матч на Євро–2012 і безславно вибула з турніру. На відміну від своїх футболістів, помаранчеві фанати стали надзвичайно яскравим, незабутнім явищем цього чемпіонату.

На гру проти Португалії до Харкова прилетіло ще 10 тисяч уболівальників — плюс до тих, що обжилися на Слобожанщині раніше. Нескінченні радісні демонстрації, танці, братання з місцевими мешканцями, носіння міліціонерів на руках — такими харків’яни запам’ятали підданих королеви Беатрикс.

В «Оранж кемпі» вже відгуділа прощальна вечірка. Голландці пакують валізи й розбирають помаранчеві намети, які пережили не один зарубіжний турнір за участю улюбленої збірної. Голландське «місто в місті» поєднало, здавалося б, непоєднувані речі. З одного боку, воно розташоване в межах Харкова, неподалік від метро, в оточенні сучасних торгово–розважальних центрів. А з другого — на справжнісінькому півострові, де навколо — суцільна вода за винятком вузької дороги, що з’єднує цю мальовничу пляжно–паркову територію з «материком».

Як не крути, але Донецьк із його п’ятизірковою «Донбас–Ареною» залиша­ється чужим для збірної Ук­раїни. Про нефартовість «шахтарської» арени для «синьо–жовтих» заговорили навіть «гірники» — Андрій П’ятов та Ярослав Ракицький. До речі, показово, що в матчі проти французів на полі в Донецьку був лише один донеччанин, і той — воротар. Проте з англійцями сьогодні доведеться грати знову в столиці Донбасу.

Село Сварицевичі Дубровицького району, що на Рівненщині, майже нічим не відрізняється від сотень інших поліських сіл — тут так само практично все чоловіче населення їздить на заробітки, будуючи та ремонтуючи житло в Пітері чи Москві, а жінки чекають сезону, щоб заробити на чорницях, журавлині, грибах. «У нас жінки такі, що самі і виорють, і заволочать, і сіно згребуть та до хати привезуть, і вся худоба на них», — розповідають тут. Веде до села кілька кілометрів ще повоєнної бруківки, яка дозволяє розвивати швидкість (якщо цінуєш машину) не більше 40 км/г. Але один раз на рік, на Зелені свята, Сварицевичі перетворюються на Мекку для усіх шанувальників автентичного фольклору — в цьому селі, чи не єдиному в Україні, досі побутує праслов’янський обряд Водіння Куста.

Нещодавно на планетарній першості в Баку українські боксери довели, що наша школа — чи не найсильніша у світі. Нагадаємо, що підопічні Дмитра Сосновського, вигравши чотири золоті та одну срібну нагороду, посіли перше командне місце. Слід зазначити, що чотири «золота», здобутих однією збірною, — це рекорд усіх чемпіонатів. Власне, силу українського боксу підтверджують і наші жінки. На чемпіонаті світу, який проходив у Китаї, киянка Марія Бадуліна єдиною з українок зійшла на п’єдестал, зайнявши його найвищу сходинку. «УМ» поспілкувалася з чемпіонкою, яка розповіла про свої подальші кроки на боксерському ринзі й не тільки.

У середу, шостий день чемпіонату Європи, другий тур зіграли команди так званої «групи смерті». Нечастий випадок, але навіть після цього жоден із суперників не втратив шансів на вихід до чвертьфіналу — так само, як і не забронював собі достроково місця в наступному раунді. Цікаво, що в цих зустрічах у порівнянні з першим туром наставники команд групи В на чотирьох зробили лише одну зміну в стартових складах — пішов на такий крок голландець Берт ван Марвейк. Утім слави не нажив.

Сьогодні збірна України проведе свій другий матч на Євро–2012 — на «Донбас–арені» проти французів. Перед відльотом зі столиці до Донецька керманич нашої команди Олег Блохін дав прес–конференцію на стадіоні «Динамо».

В останні роки український жіночий баскетбол усе більше нагадував свічу, що догорає. Здавалося, ще ледь–ледь — і про колись успішний ігровий вид, який приніс Україні золоті нагороди чемпіонату Європи 1995 року та «дерев’яні» (четверте місце) медалі Олімпіади–1996, можна забути. Однак після того, як наша країна виграла право провести в 2015 році чоловічий євробаскет, згадали в державі й про жінок–баскетболісток. Принаймні вперше за багато років дівчата провели повномасштабну підготовку до відбіркового турніру ЧЄ–2013 — отримали хороші умови для тренувань у Южному та й товариських поєдинків провели достатньо, аби награти склад. Варто зазначити, що в збірній, у складi якої 15 баскетболісток, лише четверо представляють українські клуби, решта — легіонерки.

До 21 червня в Академії мистецтв (на Воровського) триває виставка італійського фотографа Луки Бракалі «Екосистеми». Фотограф, який побував у 128 країнах, зняв унікальні куточки природи, які Бог зробив важкодоступними для людей, мабуть, щоб уберегти від їх­ньої руйнівної цікавості. Тут льодовикові печери і кратери вулканів, оптичні ефекти і безкраї безлюдні ландшафти, незаймана первісна природа, шедевральні кульбіти сонця і сім’я білих ведмедів. На виставці представлені світлини із серій  «Єллоустоунський національний парк» (Вайомінг, США, 2008 р.)», «Каньйон Антилопи» (Арізона, США, 2009 р.), «Бараняча бухта» (Антарктида, 2004 р.), «Гренсе–Якобсельф» (Норвегія, 2009 р.). Виставка проходить у рамках святкування Днів Італії в Україні та 20–річчя дипломатичних стосунків між Італією й Україною, і вибір теми свідчить про те, що сучасні італійці мислять глобально і відповідально в масштабах планети, спираючись, звісно, на тисячолітні мистецькі традиції. Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Італія в Україні Фабріціо Романо елегантно продемонстрував свою базову культуру, порівнявши фотопейзажі Луки Бракалі з роботами німецьких художників–романтиків. А президент Національної академії мистецтв України Андрій Чебикін зазначив, що в Україні зараз виставляються багато митців світового класу в рамках Arsenale 2012, і виставка Луки в залі Академії — це ще одна яскрава пляма в мистецькому контексті Києва.

«Перлина біля моря», сонячна Одеса, сьогодні перетвориться на європейську столицю німого кінематографа. З 15 по 17 червня тут триватиме кінофестиваль «Німі ночі». На причалі морського вокзалу просто неба показуватимуть давно забуте німе кіно, не менш вартісне, а почасти й куди шедевральніше за сучасні стрічки.

Щоразу, перебуваючи у Празі, я намагаюся відвідати могилу видатного нашого поета–лірика Олександра Олеся на Ольшанському цвинтарі, з яким у моєї бабусі пов’язана романтична історія кохання. Пам’ятаю той день, коли випадково біля кладовищенської церкви натрапила на поховання княгині Яшвіль. Дуже боляче було відчувати, що людина, яка так багато зробила для відродження і процвітання народного мистецтва, лежить на чужині. Сторінки її біографії, серед інших подвижниць народного мистецтва, вміщені у книзі Євгенії Шудрі «Оранта нашої світлиці», яка нещодавно вийшла друком.