Подією вчорашнього духовного життя столиці стало освячення іконостасу в церкві Різдва Христового, що на Подолі. Цей храм на перехресті Володимирського та Боричевого узвозів відомий тим, що у 1861 році в ньому відспівували Тараса Шевченка на його довгому останньому шляху від Петербурга до Канева. Свого часу церква слугувала своєрідним знаком, що сигналізував про наближення до Києва, оскільки її баня візуально означала початок міста, ввів у історичний екскурс київський мер Олександр Омельченко, головний гість на вчорашньому урочистому освяченні іконостасу. Мурована церква Різдва Христового була збудована у 1814 році за проектом архітектора Андрія Меленського. Але як і багато культових споруд золотоверхого Києва, він був знищений у тридцяті роки минулого, атеїстичного, століття.

За східним календарем, наступний 2004 рік — рік дерев'яної Мавпи. І хоча він почнеться не у новорічну ніч, а через три тижні після «офіційного» Нового року, стилісти радять підготуватися до зустрічі року Мавпи заздалегідь. Головне, визначитися із гамою кольорів. Європейські дизайнери радять звернутися до відтінків, які «полюбляє» дерев'яна Мавпа: зеленого, салатового, золотого, жовтого та срібного — у цих тонах і має бути прикрашений стіл. У цьогорічну святкову ніч буде популярний «металік», що передбачає використання срібного та золотого кольору.

На два гастрольні дні у Київ Большой театр привіз 120 чоловік, дві машини декорацій і один балет — «Лебедине озеро» у трактовці Юрія Григоровича зразка 2001 року. Проте прес-конференція, що передувала виступам, виявилася малочисельною. Нарікати тут слід на московський грип, який саме розійшовся в російській столиці й заразив частину балетної трупи. Через хворобу на прес-конференцію не з'явився Зігфрід (Андрій Уваров), стан здоров'я танцівника був не такий уже загрозливий, але керівництво вирішило поберегти його до виступу. Тому за творчий колектив довелося «віддуватися» Одетті-Одилії (Надії Грачовій), яка виявилася небагатослівною і ще спочатку лаконічно заявила, що актори говорять ногами, тож, мовляв, вибачайте, панове журналісти, «послухаєте» мене завтра-післязавтра. Хоча пізніше вдалося таки «розкрутити» балетну приму на інформацію стосовно її роботи. «Для образу Одетти я взяла дещо від себе, я її відчула відразу — вона така ніжна, вразлива. А от із Одилією було складніше. Щоб її зіграти, довелося накопичувати життєвий досвід», — розповіла балерина, якій цікаво, коли балетмейстер-постановник ліпить із неї щось нове.

Що може бути для жінки приємнішим, ніж коли її називають красунею? Навіть якщо її жіночий досвід обмежується віковим цензом 7—13 років. А що може бути для дитини бажанішим, ніж любов ближніх і визнання старших, особливо коли ця дитина — сирота?

Вони виходили на сцену усміхнені і трохи розгублені — авжеж, учасниці справжнього всеукраїнського конкурсу «Українська красунечка», який проходив не будь-де, а у самій столиці, в театральному залі оперети. Яскраве світло софітів сліпило очі, і за ним важко було віднайти у залі знайомі обличчя з команди підтримки. І не в однієї серце важко билося в грудях, тремтіли руки і підкошувалися ноги. Але ж — треба було впевнено пройтися сценою, зайняти своє місце, розказати віршовані строфи привітання та ще й не забувати посміхатися, а ще й той ведучий зі своїми прискіпливими нагадуваннями! І пройшлися, і попосміхалися, бо нагорода — сюрпризи, корона переможниці і головний приз — поїздка до Бразилії на міжнародний конкурс «Міс націй».

Підступний він, той Тихий океан — мореходці думали, що пливуть найспокійнішою та найбезпечнішою водною гладдю у світі, а вона несподівано збурилася і поглинула необачних. Так сталося і з нами, журналістами, що йшли на чергову здибанку-презентацію із старим-добрим «Океаном Ельзи». А отримали несподіваний міні-концерт «Тихий Океан». Яка різниця між цими двома океанами? Приблизно така, як між Тихим уявним і тим, яким він є насправді. «Ми хотіли провести своєрідну аналогію. Продемонструвати, що група «Океан Ельзи», яка дуже любить великі рок-н-рольні концерти, вирішила на деякий час стати тихим океаном, заграти акустичну програму, — пояснює фронтмен Святослав Вакарчук. — Це буде такий неприхований «Океан».

Кияни, якi прискіпливо відстежують всі культурно-мистецькі акції столиці, думаю, не без надії сподівалися на тиждень британського кіно. Новий англійський сінематограф з успіхом «фестивалив» у Києві два попередні роки, тож третій, 2003-й, заслужив на епітет «традиційний», і подібні акції тепер точно відбуватимуться щорічно, пообіцяв Валентин Бойніцький, менеджер мистецьких проектів Британської Ради (British Council). Завдяки старанням цієї організації у найкращому кінотеатрі столиці «Україна» можна подивитися 10 фільмів (за нечуваною ціною — 15 гривень за сеанс), що репрезентують сучасне британське кіно.

Вам цікаво, про що можуть розмовляти письменник із письменником? Отак, віч-на-віч, безпосередньо, без кривляння на загал. Нам цікаво, тому ми пішли на презентацію чергового проекту Тараса Прохаська «Інший формат», яка відбулася в Могилянці. В «Іншому форматі» Тарас не змушує своїх героїв грішити інцестом і кидатися з високих карпатських гір. Він приходить до них із диктофоном, парою-трійкою аудіокасет і бере інтерв'ю, тобто краще сказати просто слухає, бо інтерв'ю беруть журналісти, а Тарас виступив у ролі вуха, яке слухає. Або ж підслуховує — розмислювання вголос, спосіб проговорення, відчуття світу і власних моментів, про які думається. Тобто мета Прохаська — показати інший світ відомих і цікавих людей. За Тарасовим зізнанням, цей проект — матеріалізація його уявлень про те, чого бракує українському книжковому ринку. Тепер йому не те що не бракує, він навіть збагатився на чотири невеличкі буклетики, створені франківським письменником Тарасом Прохаськом і випущені франківським видавництвом «Лілея-НВ».

Загибель українських вояків «через необережне поводження зі зброєю» та заведення кількох кримінальних справ з цього приводу не є причиною, щоб не вважати службу наших миротворців в Іраку «сумлінним виконанням функціональних обов'язків», вважає командування контингенту. Тому, відзначаючи позитивні моменти у службі наших миротворцiв, Головнокомандувач Сухопутних військ Збройних сил України відзначив десятьох військовослужбовців 5-ї окремої механізованої бригади званням капітана. Серед них, зокрема, командири механізованих взводів та заступники командирів рот iз роботи з особовим складом, повідомляє прес-служба Міноборони.

Позавчора у столичному Українському домі відбулася довгоочікувана літературна подія: видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» нарешті представило п'яту книгу із серії оповідок про хлопчика-чаклуна «Гаррі Поттер і орден Фенікса». Хто хоч раз заглядав під обкладинку однієї з книжок поттеріади, той розуміє той раж, з яким сприймається презентація чергової серії. А хто хоч раз прочитав український переклад знаменитої казки Джоан Роулінг, ніколи не забуде лемківського діалекту з дитячим акцентом, яким розмовляє кумедний здоровань Гегрід. І це лише одне очко на користь того, що про Гаррі Поттера в Україні треба читати українською. Свого часу мені було шкода тих поттероманів, які «давилися» російським перекладом (навіть відомий журнал «Огонек» визнавав його неякісним), бо ж українські видавці тоді лише встигали наздоганяти своїх спритних московських колег. Тепер я щиро радію, що всі переваги українського тексту читачі зможуть оцінити не за чутками, адже наш переклад «п'ятого Поттера» випередив російський аж на три місяці. Тому з упевненістю можна сказати, що всі українські поттер-залежні кинуться до книгарень розкуповувати новинку.

Має рацію той, хто живе за принципом: «Куй залізо, поки гаряче». І не важливо, про що йдеться — гроші чи славу, головне, щоб приносило дивіденди. Як у випадку з відомим «зірковим» журналістом, російським резидентом на українському ТБ Дмитром Кисельовим, який по гарячих слідах народив ідею постановки мюзиклу «Тузла» за мотивами однойменної українсько-російської епопеї. І нічого, що «передвоєнна атмосфера» вже ніби минулася, але «музи не повинні мовчати», і Кисельов швиденько накрапав лібрето й озвучив його вчора перед зграйкою журналістів.