Із 29 серпня по 3 вересня у Кропивницькому вдруге пройде масштабний Національний мистецький фестиваль, який назвали прізвищем видатного українського драматурга й актора, яке у 2016-му обрали для назви міста.
Жінку, яка є координатором «Руху за пряме народовладдя в Україні» і допомагала жертвам корумпованої судової системи, — Наталію Лордкіпанідзе — заарештували 29 січня за звинуваченням у замаху на життя. Вона нібито замовила вбивство колишнього чоловіка, принаймні так відзвітували у ГУ СБУ.
Мистецьке об’єднання «ОsтаNNя Барикада» випустило два диски пісень, які стали музичними символами Євромайдану.
Ідея створення такого продукту належить керівнику проектів В’ячеславові Пономарьову та голові об’єднання Олесеві Донію, який зазначив: «Ці пісні супроводжували нас на Майдані.
Традицію зустрічати новорічні свята перед екраном телевізора можуть зламати лише непереборне бажання бути активним, незважаючи на пору року і час доби, а ще достатня кількість грошей для реалізації грандіозних ідей. Оскільки всього цього поки що немає щонайменше у двох третин українців, актуальним лишається конвент, який приготували вітчизняні телеканали глядачам до ялинки.
Новий довгоочікуваний альбом дещо призабутої, але самобутньої співачки Юлії Лорд прогнозовано привернув увагу багатьох прихильників нетривіальної альтернативної поп–музики. Особливо таких, які звикли вдумливо ставитися до проявів модерної співочої лірики і загалом актуальної сучасної культури. Цей несподіваний ентузіазм з боку тих, хто любить і добре пам’ятає пісні Юлії Лорд з часів появи альбому «Танець душ» наприкінці 90–х і спільних експериментів із групою «Скрябін» був викликаний до того ще низкою живих концертних презентацій альбому «8 секунд». Водночас молоде покоління фанів мало реальну змогу оцінити Юлію Лорд як абсолютно нове явище на модерній сцені. Показово, що на тлі очевидного застою у царині альтернативної музики, на тлі браку нових ідей і меседжів такий продукт як концертна програма «8 секунд» насправді був більш ніж переконливим. Це довела його презентація у Києві.
Для тих, хто був українським підлітком наприкінці 1990–х і хто виростав на новій музиці незалежної України, це ім’я стане приємним і несподіваним нагадуванням — про ті часи, ту музику, нас тодішніх. Перші пісні Юлії Лорд («Танець душ», «Шукаю світло», «У мене є щастя», «Брудна як ангел») і досі звучать актуально і якісно. Як їй це вдавалося? Як їй вдавалося час від часу повертатися на українську естраду, записувати нові пісні і знімати нові кліпи («Дух молоді», «Муза Медуза», «Бонні і Клайд»), а потім знову зникати і знову повертатися? Здається, Юлія Лорд ніколи не думала про правила музичного ринку, який не пробачає нашим музикантам навіть декретних відпусток... Поза тим співачка знову з нами. Вона встигла презентувати відео на дві нові пісні — «8 секунд» і «Тіло», а ще пояснити, що творча пауза — наслідок не лінощів, а хотіння збагнути, яким є її головне призначення. Тепер попереду — новий альбом і бажання лишитися в музиці назавжди.
Імена композиторів–аранжувальників, які працюють у сучасній популярній музиці, не завжди відомі прихильникам поп– і рок–кумирів, натомість вони користуються «широкою» популярністю у вузьких колах зацікавлених виконавців, чий репертуар інколи на сто відсотків складається з творів одного автора. Наприклад, Василя Ткача. Фестиваль «Червона Рута» у 95–му і 97–му мав усі ознаки справжнього прориву нової модерної музики. І великою мірою — завдяки роботам Ткача, який тоді тісно співпрацював із дирекцією фестивалю, а в 97–му поставив своєрідний рекорд, створивши для різних конкурсантів цілих 34 композиції.
Зі співачкою Юлією Лорд зустрічаємося у затишному кафе на Подолі. Для розмови з «УМ» Юля відірвалася від роботи над новим альбомом, яким збирається заявити про себе на всю Україну. Поки що в ротації фігурує єдиний її кліп — «Бонні і Клайд».
П'ять перших жовтневих днів проходять під знаком бабиного літа із всіма можливими атрибутами — замріяними павутинками, шурхотом листя, жовтяницею дерев, неагресивною ніжністю сонця. I під знаком української моди. З 1 жовтня повз пам'ятник Пушкіну в парк імені Олександра Сергійовича заглиблюються винятково персони з претензією на модність, а також модні машини і модні журналісти. Зал виставкового центру ACCO International, куди цього разу мігрував 12-й вітчизняний тиждень прет-а-порте «Сезони моди», чимось невловимо нагадує перші покази в галереї «Лавра», і вентиляція така ж — ніяка, тільки рядів більше і статус крутіший.
