Бренд на ім’я Василь Ткач

29.12.2009
Бренд на ім’я Василь Ткач

Обкладинка диску групи VRODA.

Імена композиторів–аранжувальників, які працюють у сучасній популярній музиці, не завжди відомі прихильникам поп– і рок–кумирів, натомість вони користуються «широкою» популярністю у вузьких колах зацікавлених виконавців, чий репертуар інколи на сто відсотків складається з творів одного автора. Наприклад, Василя Ткача. Фестиваль «Червона Рута» у 95–му і 97–му мав усі ознаки справжнього прориву нової модерної музики. І великою мірою — завдяки роботам Ткача, який тоді тісно співпрацював із дирекцією фестивалю, а в 97–му поставив своєрідний рекорд, створивши для різних конкурсантів цілих 34 композиції. Отже, минуло 12 років, а цього року відгула ювілейна 20–та імпреза, де вшановували «рутян» різних генерацій. Нині Василь опікується зовсім новим проектом VRODA, а за його плечима — півдесятка електронно–танцювальних груп, які добряче струшували сцени клубів у 90–х­ і на початку нульових. Водночас велике значення для нього мала та потужна креативна хвиля, яку він «упіймав» під час співпраці з «Рутою». «Кілька днів тому я зробив для своєї дівчини збірку власного—улюбленого з 90–х, — каже Ткач. — Цей хіт–парад має такий вигляд: Світлана Градова з піснею «Пустелі міста», група «Автентичне життя», гурт «Радослав» із піснею «Купайло», яка, швидше нагадувала саундтрек до музичної вистави. Змішуючи танцювальну поп–музику з традиційною, я роблю це органічніше, ніж 10 років тому, коли ще тривав пошук синтезу».

Цікаво, що автором найбільшого хіта «Червоної Рути–95» «Сірко — собака мій» і був Василь Ткач. Фактично «Сірко» став першим шлягером у стилістиці хіп–хопу, а «Вхід у змінному взутті» стала першою загальновідомою хіп–хоповою командою в Україні. До речі, дебютні альбоми «Грін–Грею» та Юлії Лорд також відбулися за безпосередньої участі Ткача як аранжувальника. Ці роботи мали неабиякий успіх у слухача, як і диск Каті Чілі, до пісень якої Ткач зробив вельми колоритні ремікси.

n Щодо «Червоної Рути—97», здається, саме ти зібрав найбільший урожай відзнак і подяк дирекції фестивалю?

— Це були почесні відзнаки: «Найкращий композитор», «Найкращий аранжувальник», «Найкраща пісня фестивалю» — за пісню «Купайло» у виконанні «Радослава», а також — диплом «За особливий внесок у втілення творчої концепції фестивалю». Серед усіх артистів, з якими я працював, далі активно працюють Юлія Лорд та Марина Юрасова, нині відома як Млада. Продовженням співпраці із зірками «Рути» було запрошення від Тараса Петриненка взяти участь у роботі його творчої майстерні. Йшлося про модернізацію його старих шлягерів та про новий матеріал у модерновому ключі. На жаль, та робота тривала не дуже довго...

n Як у тебе виникла ідея створити справжню бібліотеку електронних семплів українських народних інструментів, про яку знають усі наші музиканти і аранжувальники?

— Це для мене одна з найбільш незвичайних ідей, яка не передбачувала створення музики та її аранжування, а йшлося лише про ґрунтовну фіксацію звуків. Тобто це має бути, так би мовити, тритомна збірка, на першому диску якої — семпли звучання основних народних інструментів. Я склав цілу таблицю щодо того, як із тих звуків створювати акорди. Ми шукали добрих інструменталістів, і не лише в Києві. Наприклад, скрипки записав наш скрипаль–віртуоз Сергій Охрімчук, віолончелі і перкусійні інструменти записав соліст групи «Буття» Олег Бут, а усі ліри прописав Едуард Драч. Усе це робилося для того, аби будь–які музиканти (не лише електронні) використовували справді натуральні звуки і співзвуччя у своїй творчості. Подібні «банки звуків» уже давно існують у світі, і їх нерідко можна почути на треках відомих музикантів у вигляді таких собі екзотичних «родзинок». Я гордий, що подібна бібліотека тепер є і в Україні.

n Якось ти зауважив, що нова електронно–танцювальна група VRODA виникла якраз унаслідок появи бібліотеки електронних семплів.

— Дуже довго я шукав дівчат, які своїми голосами могли б не лише проіліструвати те музичне багатство нації, а й справді самобутньо заспівати, аби це сильно відрізнялося від відомих стандартів. І я знайшов двох дівчат, голос однієї — це солюючий вокал, голос іншої — зовсім інший і вони ідеально доповнюють одна одну. Аня Заклецька–Бурак і Оля Нестеренко з трьох–чотирьох років уже співали в різноманітних фольклорно–танцювальних колективах, а Аня — вона ще й модель, ведуча, організатор масових свят і таке інше. Обидві дівчини неймовірно талановиті, обидві самі собі ставлять сценічну хореографію.

n Ще з початку 90–х твоя творчість електронника–новатора асоціювалася з гуртами «Хостільня», «Катапульта», «Підривники», «Сасквач»... Який слід залишили вони у твоєму житті?

— По суті, всі ці групи — це різні форми самовираження, залежно від внутрішнього стану, за винятком хіба що «Катапульти» — групи, де кожен із чотирьох осіб має однакові права.