«Димом від фосфору так затягнуло, що ми вже хати своєї не бачили»

28.07.2007
«Димом від фосфору так затягнуло, що ми вже хати своєї не бачили»

      Про це село, розташоване у Буському районі Львівської області, нині знає вся Україна. Ожидів має чудове сполучення: неподалік — траса Київ—Чоп та залізниця. Місцеві мешканці й подумати не могли, що така перевага — можливість швидко дістатися до обласного центру, столиці, інших великих міст — стане колись причиною їхньої біди. Адже саме близькість до потенційного транспортного коридору «Схід—Захід», яким курсував злощасний вантажний потяг із жовтим фосфором, внесла у життя селян суттєві корективи.

 

Нiхто не знав, що саме горить i як iз цим боротися

      На перший погляд, Ожидів живе у своєму звичному ритмі: малолюдні вулиці, адже пора жнив, обмаль людей. Та невловимі нотки тривоги на тлі цього спокою — як в американських фільмах — насторожують. Дорогу до місця катастрофи мені допомогли знайти лише працівники ДАІ, що чергували на перехресті. Вікна та двері у більшості хат зачинено, лише в одній оселі на подвір'ї я побачив  кілька осіб.  

      «Я відпочивав у Шацьку, коли почув по радіо, що поблизу мого села трапилась катастрофа, — розповідає мій перший співрозмовник Роман, батьки якого живуть у Закомар'ї, що розташоване за п'ятсот метрів від місця аварії. — Поїдьте спершу туди». Це село, як і понад сорок сусідніх з Ожидовим населених пунктів, у ці дні чомусь дуже мало згадують у ЗМІ, туди не приїжджають члени офіційних делегацій.

      ...У місцевому магазині зібрався добрий гурт бажаючих поспілкуватися, і на плівку посипались думки людей, які почуваються насамперед наляканими, розгубленими, покинутими і нікому не потрібними у всій цій круговерті. Село місцями неначе вимерло, дехто забирав усе що міг, навіть худобу повивозили. Перші ночі люди, хто мав транспорт, їздили ночувати кудись подалі до рідних, знайомих, чимало навіть в автомашинах у лісі залишались на ніч, а зранку повертались додому, адже у кожного — господарство.

      У перші дні ніхто не знав, яка саме речовина горить, як від неї захищатися, чим вона небезпечна. Інформація прийшла через засоби масової інформації, люди дивилися телебачення і дізнавалися, що відбувається поблизу їхнього села і чому жовтуватий задушливий дим так густо накриває все навколо. Правда, на третій день представники районної влади приїжджали і розповідали про те, що ситуація не є небезпечною і можна споживати їжу з власних ділянок і пити воду з криниць. Хоча лікарі казали, що на той час аналізи ще не готові, що це тривала процедура. Згодом по селах було роздано інформаційні листки з повідомленням про те, що станом на 13 год. 18 липня «перевищення допустимої концентрації сполук фосфору в повітрі, воді та грунті не виявлено». Люди цій інформації не повірили, мабуть, зважаючи на погане самопочуття, першiння в горлі, в очах, а в окремих мешканців загострилися хронічні захворювання. Не переконали їх ні цифри на поширених сільрадою інформаційних аркушах, ні демонстративне поїдання городнього огірка паном Кузьмуком. Люди чекали, що їм у ті дні роздадуть хоча б предмети індивідуального захисту дихальних шляхів. «Невже не можна було десь iз військових частин привезти респіратори  чи хоча б марлеві пов'язки, — з болем запитують мешканці Закомар'я. — Ніхто тепер владі не довіряє».

У меню — торiшнi продукти

      Харчуються місцеві мешканці продуктами, що залишилися з минулого року: стара картопля, цибуля, консервовані фрукти, овочі, щось купують у магазині. Питну воду сюди привозять доброчинці з усієї України і роздають мешканцям, а з криниць дають пити тільки тваринам та птиці. Молоко селяни бояться вживати, згодовують свиням, телятам.  Худобу годують сіном, а на пасовиська не виганяють. Людей тривожить усе незрозуміле, на листі дерев і кущів мені показали круглі дірки, неначе проштамповані невидимим компостером.

      «У той день ми з чоловіком були недалеко на городі, і все відбувалося на наших очах», — розповідає жителька села Закомар'я Іванна Вілінська. Від її подвір'я до місця аварії — приблизно 400 метрів. Від криниці на обійсті можна було спостерігати за формуванням потяга з пошкодженими цистернами.  «Ми бачили, як це все сталося. Вибуху не було. Відразу пішов дим, а як полум'я піднялося, почало диміти дуже сильно, то стало страшно. Перша хвиля диму пішла на Ожидів, а пізніше так затягнуло, що ми вже своєї хати не бачили. Коли повернулися додому, в приміщенні не було чим дихати. Ми нічого конкретного не знали, крім того, що бачили по телебаченню в наступні дні, пили воду з криниці, харчувалися продуктами з власного  городу. Наступного дня у чоловіка була дуже сильна рвота. У мене цього року є багато огірків, але зараз я весь урожай викинула на гній, є дві свині і багато птиці, але хто це м'ясо буде їсти? Для чого моя праця?! Люди в неділю навіть не йшли до церкви. Ми з нетерпінням чекаємо, коли заберуть цистерни і отруєну землю біля колії, адже коли підуть дощі все потрапить у навколишні водоймища і криниці»

      Трохи зняла напругу інформація про те, що дітей можна буде відправити на відпочинок у санаторії. До гурту приєдналася мати двох дітей Гембара Ольга: «Мої діти до вечора, як завжди, були на подвір'ї. Ми забили тривогу, коли відчули нудоту, печію в горлі, в носі і пізно ввечері виїхали із села. Цими днями наш старший син, восьмирічний Іванко, поїде з іншими дітьми-односельчанами до Сімферополя. Молодший — п'ятирічний Андрій, має інвалідність — у нього лівосторонній гемапарез — одна з форм ДЦП.  Кажуть, що ці випари фосфору уражають нервову систему, я дуже хвилююся за Андрійка, зараз він почувається гірше. Я не знаю що мені робити, куди звертатися по допомогу».

      Нестача інформації, страх перед невідомим за здоров'я дітей, страх перед майбутнім, образа на владу за байдужість до себе, матеріальні втрати і ще багато іншого негативу накопичилося у людей за ці важкі дні. З цим доведеться жити після катастрофи, щось пробачити, а щось, сподіваємося, не підтвердиться.

Влада — радам, бiда — громадi!

      Олександра Шах, голова сільської ради, до якої входять села Ожидів, Закомар'я, Йосипівка та Ангелівка, каже, що на її плечі в один момент лягло чимало труднощів, їй довелося приймати рішення, які не завжди мали підтримку у вищих структурах влади, але яких вимагали обставини. Знаючи реальну ситуацію, Олександра Юріївна звернулася через ЗМІ з проханням допомогти питною водою. Вона зізналася, що не сподівалася на таку миттєву реакцію людей з усієї України. Відгукнулися як підприємці, так і звичайні громадяни, що привозили хай  невелику кількість води, але щиро бажаючи допомогти.

      Як представник місцевої влади голова сільради пані Шах очолила штаб з ліквідації наслідків аварії. У населені пункти направляли автобуси для евакуації людей, хоча офіційно про це оголошено не було —  тому що довелося б відключати газ та електроенергію. Чимало мешканців старшого віку відмовлялися полишати оселі, і без джерел енергії їм було б важко.

      У ці дні пані Олександра каже, що мала змогу побачити і переосмислити, хто з депутатів сільради чи односельчан готовий реально допомогти у біді, а хто здатен лише базікати, б'ючи себе кулаками в груди.

      Проблем, які потрібно вирішувати негайно, є чимало, можливо, будуть з'являтися з часом нові. Місцеві мешканці сподіваються, що багатопланові обстеження будуть проводитися надалі і після того, коли випадуть дощі, адже опадів ще не було. Ніхто не знає, яким буде стан грунтових вод, землі, овочів, фруктів. А зараз селянам надають лише сухі цифри статистики, яких ніхто не розуміє. Чимало мешканців потрапили до лікарні — діагнози найрізноманітніші.

      Сільська рада нині готує перелік соціальних програм, які мають дещо поліпшити ситуацію на цій території, але про виплати чи матеріальну допомогу не йдеться. Відкритим залишається питання про те, які наслідки будуть через кілька місяців чи через рік, що чекає людей, які перебували серед випарів жовтого фосфору? І чи насправді буде даремною важка праця у господарствах мешканців заражених сіл?

Василь КОВАЛИШИН.
  • Як сніг на голову!..

    Таких страшних снігопадів о цiй порi року в Україні не було більш як століття, звітує директор «Укргідрометцентру» Микола Кульбіда. У середньому по країні випало за день 40—50 мм опадів. Можливо, надзвичайність ситуації є певною мірою виправданням тієї розгубленості, яку продемонструвала влада, і насамперед у Києві. Дивно, хоч рясних снігопадів синоптики не обіцяють у найближчі дні, але столичний голова міськдержадміністрації Олександр Попов позавчора оголосив, що надзвичайний стан продовжено до п’ятниці. Це означає тільки одне: комунальних ресурсів у Києва вкрай мало, а ще менше — організаційних здiбностей грамотно керувати ними і тими додатковими технічними засобами, які «позичили» на час негоди у Міністерства оборони та Держслужби з надзвичайних ситуацій. Негода підмочила репутацію столичного очільника (втім, якщо вибори мера таки не відбудуться найближчого літа, то про це буде забуто).

    Постає низка запитань і до «Укргідрометцентру», який прогнозував силу опадів удвічі меншу, ніж випало насправді. Утім як би там не було, але на тлі інших регіонів, зокрема західних областей країни, які вже «призвичаїлися» до боротьби з березневими заметами, Київ виглядає просто–таки ганебно.

    Тим часом снігопади припинилися — дають можливість рятувальникам працювати в уже не настільки екстремальних умовах. За даними Держслужби з надзвичайних ситуацій, станом на вчора загалом по країні було розчищено всі дороги державного та обласного значення, поновлено подачу електроенергії у більшість iз близько 600 «відрізаних від світла» населених пунктів. До вчора без електрики залишалося ще 161 село.

    Стихія зіпсувала канікули дітям, адже тільки «на підступах» до Києва рятувальники визволили зі снігового полону п’ять автобусів зі школярами, які їхали до столиці на екскурсію, але, звісно, змушені були повернути додому. Наприклад, два такі автобуси стояли в корці на Житомирській трасі понад 12 годин!

    Сніговії зіпсували і ЗНО майбутнім випускникам. У Міносвіти заспокоюють: учням, які через негоду не змогли дістатися до пунктів пробного тестування, буде виділено інший день. У міністерстві кажуть, що регіональні центри оцінювання якості освіти зв’яжуться з кожним зареєстрованим учасником особисто та повідомлять, коли і де він зможе пройти пробне ЗНО. >>

  • Білий апокаліпсис

    У вихiднi Київ став справжнісінькою декорацією постапокаліптичного фільму. Тут менш ніж за добу випала місячна з лишком кількість опадів. За повідомленнями «Гідрометцентру», такого сніговію не було вже століття. І якщо столична влада не виявила розторопності в боротьбі з попередніми снігопадами, то цей — рекорд століття — вона зустріла, здається, цілковитою бездіяльністю. >>

  • Коли все це розтане...

    Маси снігу, які «осіли» в Україні, швидко не розтануть, заспокоює директор «Укргідрометцентру» Микола Кульбіда. До речі, завдяки такій великій кількості снігу потепління не буде таким відчутним. Стабільне тепло, за прогнозами синоптиків, прийде лише у першій п’ятиденці квітня. А «покращення» наставатиме з 30 березня. «Температура більш–менш суттєво підвищуватиметься, але ми не чекаємо стрімкого зростання температури, — каже пан Кульбіда. — Все–таки це буде повільний процес». >>

  • Лелеки ще принесуть щастя

    «Необізнані» зі штормовими попере­дженнями рятувальників, лелеки повернулися з теплих країв на Прикарпаття, керуючись століттями апробованим графіком, i несподівано для себе опинилися в епіцентрі негоди. На щастя, люди не кинули птахів напризволяще. >>

  • «Небезпека лише додала мені сил»

    Іменний годинник, великий торт у формі футбольного м’яча та почесну грамоту особисто вручив чотирнадцятирічному підлітку з села Токарівка начальник управління МНС у Херсонській області Віталій Кропивницький. Його тезка, дев’ятикласник Віталій Коломієць, ризикуючи життям, зумів витягти з палаючого будинку чотирьох людей: 83–річну бабусю, дво– та трирічного полемінників, а також допоміг вийти 21–річній сестрі. Тепер Віталика номінують на звання «Герой–рятівник року». >>

  • «Нас крутило, немов у м’ясорубці»

    Як повідомили iнтернет–джерела, приблизно опівночі з 31 серпня на 1 вересня під Дніпродзержинськом сталася страшна аварія, внаслідок якої мікроавтобус із людьми тричі перевернувся. Двоє пасажирок загинули.

    Проте, як вдалося з’ясувати автору цих рядків, все сталося не зовсім так. І насамперед — місце аварії «під Дніпродзержинськом» не можна назвати навіть з натяжкою. Біда сталася на шляху з міста Прометея — під віадуком автомагістралі Кривий Ріг — Дніпропетровськ, на яку «Мерседес–спринтер» мав вирулювати, здійснивши лівий поворот. Однак авто у поворот не вписалося і покотилося шкереберть, тричі перевернувшись. >>