Уже в перші години роботи поблизу «фосфорного» потяга журналістам стало зрозуміло, що тут існує дві правди: одна офіційна, чиновницька, друга — проста, людська. Перша торочила, мовляв, населення повністю інформоване, що і як робити. Друга лише черговий раз доводила, що в нашій країні нічого не міняється. Селяни навколишніх сіл, шоковані мовчанкою чиновників, чатували на воротах, прагнучи отримати хоч якусь інформацію про те, яка небезпека нависла над ними і як від того рятуватися.
Переживши першу моторошну ніч, люди сподівалися: може, вранці все роз'яснять? Але де там. Пополудні їдемо в найближче до аварії село Закомар'я. Нас зустрічає Марія Іванівна Лоїк. І зразу із запитанням:
— Хоч ви скажіть, нас знову дурять? Ми прості люди, але ми бачили, що то не просте горить. Що ж робити!?
— А вам хіба не казали? Вивозити дітей, сидіти в хаті, позакривати всі вікна і двері, коли хмара наблизиться, не пити з криниці...
— Вірте не вірте, але ніхто ні слова, це ви перші. Ми дітей ще вночі здогадались вивезти. А самі? Як уже там буде! Куди ж лишати хазяйство: і худоба, і птиця, воно ж теж живе. До медпункту нема чого йти, бо в нашої медсестри чоловік у важкому стані — він першим кинувся до тих цистерн. Голова мене болить другий день, у горлі пече ще від учора. Що робити? Дзвонила в Ожидів, то сусіди радили не їсти городину. Нині знову дзвонила в сільську раду, кажуть, пийте воду з содою і вугілля. А ви ж самі розумієте, в нас аптеки немає, не в кожного і в хаті є елементарні ліки. Ще й води з криниці, кажуть, пити не можна. Я в магазин — мінералку порозбирали.
Поїхали i ми в магазин. Там дві продавщиці і дідусь на чатах.
— Ну що там, — питають, — справді другий Чорнобиль, як казав Кузьмук? Хана нам тут чи ще виживемо?
Продавщиця, намагаючись хоч у когось домогтися співчуття, розповідає про пережите — як побачила великий дим, коли йшла громадити сіно. А тут донька, за спеціальністю хімік, вертається, каже, то явно горить кислота якась.
— Я до неї, Оксано, може ні? Нам би сказали, вже б їздила якась машина та кричала, як на мітингу, у «грамофон». Та тільки нині до мене дійшло, що людей нічого не навчила ніяка біда, ні Чорнобиль. Я вважаю, то з боку влади просто свинство. Всім розповідали, що люди попереджені. Але з нашого села ніхто не попереджений, а ми за кілометр від аварії! Потім з Ожидова передзвонили, мовляв, закривайте вікна-двері, та й по всьому. Ніякої ми ні медичної допомоги не отримували, ні рекомендацій. Зранку встали, вирішили на власний розум, що не будемо худобу виганяти на пасовисько. Потім чуємо, з Києва те саме радять. Кожен своїх дітей хапав і чим міг вивозив — чи з сусідами, чи родичів викликав. Потім чуємо: дають автобуси. Але ж коли! Ложка дорога до обіду! Словом, два дні ніхто нічого не пояснював.
Далі продавщиця показує, що закінчується хліб, макарони. Люди цілими блоками розібрали дешеву мінералку. Чи підвезуть якісь продукти — не відомо. Люди в розпачі.
— Ну як вони не розуміють, нам багато не треба, тільки щоб сказали правду, — каже Богдан Коваль, як тільки ми під'їжджаємо до Ожидова. Це село теж поряд з аварією. — Хай скажуть, наскільки воно шкідливо. Коли так, то біс із ними, мародерами, поїдемо геть, життя одне.
Того ж дня, у вiвторок, ми зустріли головного санітарного лікаря Львівської області Романа Павліва. Перші результати нічних проб повітря не особливо втішні. «Хмарою» захопило п'ять сіл. У селі Янголівка — 3,5 міліграма на метр кубічний, у селі Лісове — 3,2 мг. Це в 20 разів більше від норми, сказав тоді головний санітарний лікар. Може, переплутав? Чи порог допустимого «опустила» урядова комісія, яка ці показники назвала «гранично допустимими»? Вже третього дня проби повітря, грунту і води коментували скупо: мовляв, не перевищують допустимі. Але довіри така заява викликала небагато. У більшості обійсть аналізів криничної води до вчора так і не взяли.
— Я їм не вірю, каже Галина Гайвась із Соколівки. І показує свої вени. — В мене дуже тяжкий стан був. Цілу ніч до 5-ї ранку капали крапельницю.
З пані Галиною я розмовляла вчора, вже у львівському «Охматдиті». Вона там зараз з шестилітньою донечкою. Настя під крапельницею, у неї, за словами лікарів, ацетономічний синдром. Тобто в сечі забагато ацетону. Сім'я виїхала із села тільки наступного дня після аварії.
— Ми вже надихалися на той час достатньо, — розповідає Галина. — Нас узагалі не попереджали про можливі наслідки для здоров'я. Ми машини не мали, до маршруток далеко. Коли приїхав свекор, хмара вже розсіялась, ми заспокоїлись. Коли я пішла до пошти, зустріла лікаря, запитала, що робити, чи вивозити дітей, він сказав: однозначно. Ми приїхали до куми у Львів. Першій стало погано мені. Почалося запаморочення, головні болі. Доньку почало рвати ввечері, зранку дитину рвало разів десять. От тепер і дитя під крапельницею.
Галина мало не плаче від образи, коли розповідає про «хмару». Обурюється, як можна людей в такому випадку не попередити. Дві години Соколівка стояла в чорноті, хат просто не було видно. А лише один телефонний дзвінок — і її родина була б здорова, бо втекла б з села ще вночі.
Кількість людей, які звертаються до лікарів після «фосфорної» аварії, постійно збільшується. До львівського «Охматдиту» поступають нові діти і вже не просто для звичайного обстеження. Декому справді погано.
Ірина Зборовська, педіатр львівського «Охматдиту»:
— Напевне, в тих дітей були проблеми зі здоров'м. І уже ослаблені вони першими прореагували, — констатує Ірина Зборовська, педіатр львівського «Охматдиту». — Здорові діти мають зовсім іншу реакцію — біль голови, незначне недомагання. Але вмісту ацетону в сечі в тих дітей немає.
Ірина Іванівна тішиться, знайомлячи нас з Надією Гарасимів з Ожидова.
— От, дивіться, це є живий приклад жінки, яка грамотно себе повела, вивезла дітей з небезпечної зони, навіть не чекаючи якихось офіційних вказівок. І її діти повністю здорові.
Зрештою, навіть їх тут триматимуть три дні, поки лікарі не зроблять усіх аналізів: крові, сечі на вміст ацетону, біохімічні аналізи, ультразвукове обстеження. Потім мають намір спостерігати за ними в динаміці. Оскільки фосфор є нейротропний, всіх дітей оглядає ще й невропатолог. І тільки після всього цього можна визначити, чи є отруєння. Наразі кількості таких діагнозів ніхто не подає. Хоча львівським медикам треба віддати належне: вони роблять все, що вміють, за таких обставин. Попри те, що інформації бракувало, особливо у перший день, навіть їм.
Валентина Грабар, заступник головного лікаря Буської центральної районної лікарні, розповідає:
— Телефони у нас обривались. Ми батьків заспокоювали, як могли. Люди просили розказати елементарне, як захистити себе. Ми рекомендували не виходити надвір, багато пити, їсти вітаміни. А самі путньої інформації не мали. Якби нам хто з фахівців-хіміків сказав: доктори, ви маєте справу з тим-то й тим-то, маєте робити те й те. Такого не було. Тільки казали: заспокойтеся, все буде добре.
У селах в зоні лиха лишилося чимало людей, не всі ж виїхали. Проте урядові «рятувальники» не спішать завозити продукти та медикаменти, хоча хваляться, що так воно є. Людям допомагають здебільшого міські родини. І ще одна брехня — що в села повертаються вивезені дітлахи. Принаймні ті, що гостюють у родичів з безпечних зон, додому приїдуть не раніш, як буде прибрано місце аварії. Зокрема, голова Ожидівської сільської ради Олександра Шах батькам привозити дітей додому не радила, навпаки, каже, допомагатиме людям виїздити і далі, якщо вони захочуть.
— Ми не знаємо точної цифри, скільки виїхало, — каже пані Олександра. — Люди серед ночі і самі виїздили. І ми їх обдзвонювали, щоб вони вивозили дітей. Вважаю, завжди в такій ситуації, яка б складна вона не була, до кінця її не розкривають. І люди це знають.
Міністр МНС Нестор Шуфрич, який лише на четвертий день нарешті прибув на Львівщину, визнав: ліквідатори не просто покалічились, а «отримали хімічне отруєння». Ця страшна класифікація прозвучала вперше. Тепер вона так само може прозвучати і щодо місцевих мешканців? Ще раз наголосимо: станом на вчора до лікарів звернулося 145 постраждалих осіб із них 25 — ліквідатори, тобто співробітники МНС та пожежники.
Світлана ХРУЩАК,
Спецiально для «УМ».
ОФІЦІЙНО
За результатами досліджень, проведених органами санепідслужби, державної екологічної інспекції, водного господарства та ветеринарної служби, перевищення гранично допустимої концентрації сполук фосфору в повітрі, воді та грунті не виявлено. Такий висновок оприлюднили члени урядової комісії з розлідування причини аварії.
Норма вмісту фосфорного ангідриду в повітрі — 0,15 міліграма на кубічний метр.
Показники у селах Ожидів, Йосипівка, Олесько, Янгелівка, хутора Лісове Буського району становлять від 0,045 до 0,08 міліграма на кубометр, у селі Полунично Кам'янко-Буського району — 0,004 — 0,006, у Станіславчику, Руда-Бродівці Бродівського району — 0,03 — 0,08, у Лопатині, Хмільно Радехівського району — 0,15 міліграма на кубометр.
Норма вмісту поліфосфатів у воді — 3,5 міліграма на літр.
Екперти відбирали проби питної води в криницях жителів населених пунктів Буського району. Усі показники вписувалися в норму: 0,17 мг на літр — у громадянина Габи (село Ожидів), 2,9 мг на літр — в Олійника (хутір Лісове), 2,9 мг на літр — у Петрова (Йосипівка). Вміст фосфатів у річках Рутка — 0,1 мг на літр, Родоставка — 0,16 мг на літр, Хмільна — 0,17 мг на літр, Пуста — 0,2 мг на літр, Солотвино — 0,26 мг на літр, безіменний струмок біля села Ожидів (100 метрів від місця аварії) — 0,48 мг на літр, Острівка — 1,97 мг на літр, Західний Буг — 3,35 мг на літр.
