За якими мірками ви визначаєте, йти на виставу чи ні? Одні зважають на те, хто виконує головні ролі, інші «прицілюються» по вартості квитка, й тільки естети орієнтуються на мистецьку вартість вистави. Пам'ятаю, мій друг якось видав банальний штамп, мовляв, найкраще грають голодні актори. Ну побачила людина виставу з голодними акторами і з того часу, перш ніж купувати квиток, питається, чи вечеряли метри, чи ні — навіжений, думала я, а от і ні... Принаймні студенти-четвертокурсники Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, що представили на суд публіки виставу «Не верьте кудеснику» в Київському театрі сучасної драматургії «Ровесник века», переконали мене, що ця теорія не така вже й архаїчна.

80 років тому на Донеччині з'явився друком перший номер літературного журналу, що останні чотири десятиліття виходить під назвою «Донбас».
На ще дивом уцілілі у нинішніх ринкових джунглях «товсті» літературні журнали сьогодні здебільшого дивляться, ніби на рештки викопних мамонтів. А на регіональному рівні — й поготів. Приміром, коли редактор журналу «Донбас» із черговим клопотанням про допомогу звернувся в черговий столичний кабінет, його господар навіть не приховував здивування : «Як?! Хіба він ще виходить?..»
Нинішньої осені часопис донецьких письменників «Донбас» скромно відзначає солідну круглу дату, адже його перший номер під тодішньою колоритною назвою «Забой» з'явився у світ якраз 80 років тому. І, приймаючи вітання, головний редактор Віктор Логачов погодився розповісти «УМ» дещо про минуле й сьогодення журналу.

У неділю, 9 листопада, виповнилося 75 років італійському композитору Енніо Морріконе, найбільш відомому у світі автору музики для кіно. Його щемкі, ніжні, зворушливі та надзвичайно мелодійні твори становили музичне тло приблизно 500 фільмів. Його музика для сценічних постановок та камерні твори менш відомі широкому колу слухачів, але також високо цінуються фахівцями та справжніми меломанами.