Дебют, який помітили всі, навіть Каменська

      За якими мірками ви визначаєте, йти на виставу чи ні? Одні зважають на те, хто виконує головні ролі, інші «прицілюються» по вартості квитка, й тільки естети орієнтуються на мистецьку вартість вистави. Пам'ятаю, мій друг якось видав банальний штамп, мовляв, найкраще грають голодні актори. Ну побачила людина виставу з голодними акторами і з того часу, перш ніж купувати квиток, питається, чи вечеряли метри, чи ні — навіжений, думала я, а от і ні... Принаймні студенти-четвертокурсники Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, що представили на суд публіки виставу «Не верьте кудеснику» в Київському театрі сучасної драматургії «Ровесник века», переконали мене, що ця теорія не така вже й архаїчна.

      «Кудєсніка» грали без шикарної розкрутки, на бідній сцені, небагаті студенти, які за свою роботу навіть не отримали пристойної «маци». Та й який міг бути «врожай», якщо 70 відсотків квитків організатори просто роздали? «Для нас не стільки важливо було заробити грошей, як те, щоб нас почули, побачили й оцінили. Схвально чи ні, але акторам потрібно знати реакцію на те, що вони роблять, намагаються передати», — каже драматург п'єси Володимир Міхальов. Не знаю, що б про неї сказали досвідчені критики, але мій сусід усю виставу підтримував руками свій поламаний стілець, бо той від найменшого поруху страшенно рипів. Ось вам і показник хорошої акторської гри...

      Сюжет вистави оригінальністю не відзначається — така собі побутова, як звіт криміналіста, історія. Троє бешкетників Буржуй (Дмитро Щерба), хворий на СНІД Наркоман (Валентин Тамусяк) та Студент (Денис Драчевський) за бійку в гуртожитку потрапляють в ізолятор тимчасового утримання. Між хлопцями зав'язується розмова, в якій і є вся «сіль». Вони говорять такі речі, які кожен із нас намагається не зачіпати або зізнається про них лише на п'яну голову, щоб зранку знову забути.

      При цьому в грі «студиків» не було навіть натяку на фальш. П'єса, звісно ж, закінчується «хепі-ендом». Білий янгол (Тая Луценко) перемагає чорного янгола (Оля Кун).

      Справжності виставі додає й те, що написана вона за реальними подіями. «В студентські роки я жив у гуртожитку педагогічного інституту на Оболоні. На наш гуртожиток «менти» влаштували облаву. Тієї ночі, пам'ятаю, пов'язали підприємця, котрий прийшов до дівчат, студента і якогось наркомана. Всіх трьох «засунули» в комірчину «ментівки». Ніч, яку їм довелося відсидіти разом у тісному приміщенні, змінила їхнє життя», — розповідає Володимир Міхальов.

      Нині справжній студент викладає в Одеському університеті, в реальному житті наркоман вилікувався, живе і працює в Москві, як потім з'ясувалося, йому просто переплутали аналізи. А от підприємець «закріпився» в Києві й має досить непоганий бізнес. Драматург Володимир Міхальов жартує, що цьому своєму товаришеві зізнатись, що п'єса хоча б і частково написана про нього, так і не наважувався. Хтозна, яка в нього, теперішнього, буде реакція...

      «Кудєснiка» до киян уже встигли подивитися кримчани: зі своєю виставою молоді актори цього літа виступали в санаторіях. І не без приємних наслідків: «молодняк» помітили і запросили приїхати в гості до Мінська й Москви. Покликали артистів виступити і перед вихованцями київського Богунiвського училища.

      До Нового року «кудєсніки» планують показати ще одну виставу. Й автор, і актори сподіваються перейти на «крутішу» сцену. Нині ж їхня сценографія — умовність, втім освітлення й костюми підібрано зі смаком. «У нас є пропозиції, але ж соромно їхати з таким реквізитом», — кажуть учасники п'єси.

      Вони розповідають, що з Росії приїжджала на них подивитися сама Каменська-Яковлєва, тільки от співпраця з нею  молодим українським акторам виявилася не по кишені...