Iм'я Костянтина-Вадима Ігнатова добре відоме не тільки українським критикам, а й знавцям українського живопису за кордоном. Тому що свободолюбивий, самобутній, а ще — парадоксальний. Тому що персональні виставки були в Москві (1977, 1992), Аахені (1993), Бостоні (1993), Нью-Джерсі (1995), Брюсселі (1995, 1998), Гарварді (2002), Лос-Анджелесі (2002), а деякі твори зберігаються в приватних колекціях Канади, Ізраїлю, Голландії, Німеччини та інших країн світу. Тому що ігнатівський абсурдний світ близький і зрозумілий далеко не кожному, отож критикований. 2004 року авторові — сімдесят. Цьому і присвячена його експозиція в «найважливішому» музеї України, яка відкрилася днями.
Виставка репрезентує живопис художника періоду 1980—2000 років. «Хоча автор і молодий душею, пройшов він важкий життєвий шлях. Ви самі розумієте, що тодішнє мистецтво росло у вакуумі, бракувало свіжого повітря. Попри це Костянтин-Вадим писав завжди те, що хотів. У цьому — свобода його творів», — сказав, відкриваючи виставку, професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, мистецтвознавець Анна Заварова. «Якщо неодмінно треба відповісти на питання, про що це мистецтво, скажу: про безсенсовість, невблаганну жорстокість буття. І про його яскраву, святкову, легку красу. Та хіба не про це все мистецтво?». Картин і справді багато — класика: «Натюрморт з лимоном» (2000), «Соняшники» (1995); античні мотиви: «Орфей» (2003), «Сирени» (1992), «Смерть Антеона» (1998); місто: «Русанівка» (1967), «Блакитні двірники» (1991) і чарівна та актуальна «Софія спекотного дня» (1995).
Народився Вадим Миколайович у Харкові, потім вчився в Київській художній школі під керівництвом Л. Григор'євої, В. Денисова, Б. Носова та Київському художньому інституті у К. Заруби. Ось як згадує молодість художника його друг Давид Боровський: «Уявіть: 48-й рік, художня школа, нам — 14-15 років, у класі — 11-12 учнів... Найталановитіший серед них — Ігнатов. Найвільніший серед них — Ігнатов. Він робив те, що хотів і як результат — виставка в Національному музеї».
Костянтин-Вадим довгий час працював з видавництвом «Веселка» і проілюстрував понад 100 книжок, на яких росли покоління. Про це — мистецтвознавець Олег-Сидор Гібелінда: «Краща частина мого дитинства пройшла під гаслом його книжок! Шкода, що галузь книжкової графіки зараз занедбана. Він — митець художніх парадоксів, але говорити про його твори — це висушувати їхню плоть. Треба бачити...» Бажаючі оглянути мають час до 29 серпня.
Колишню Арку дружби народів у Києві Міністерство культури України визнало такою, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих памʼяток України. Монумент втратив статус памʼятки історії і тепер його можна демонтувати. >>
Пункт закону про медіа, який посилює вимоги щодо використання державної мови в ефірах українськомовних програм набере чинності 17 липня. Він допускатиме іноземні мови на телебаченні лише у вигляді окремих слів чи виразів. >>
У Львові завершився архітектурний конкурс на проєкт меморіального комплексу військових поховань Героїв України на вулиці Іллі Мечникова. Переможцями стала команда архітекторів з Хмельницького — Віктор Голубєв та Дмитро Райфшнайдер. Конкурс тривав три місяці. >>
Нарешті у кінотеатрах з 9 травня можна подивитися художній фільм «Будинок «Слово». >>
У Люка Гардінґа, політичного журналіста лондонської Guardian, вийшла в Україні вже друга книжка. >>
У Черкаському обласному музеї «Кобзаря» тамтешня колекція мистецької шевченкіани збагатилася ще однією картиною — портретом Тараса Шевченка. >>
