Де зникає межа між рухом і спокоєм, між забуттям і прозрінням, між віддаленістю і близькістю, між пристрастю і байдужістю? Звідки приходить відчуття вічності — з повноти всепроникаючих тембрів, чи з відлуння несказанної тиші, з океану, що живописує барвами, чи з прозорості найтоншого струменя Світової Душі. Ці питання визрівали в моїй свідомості під час спілкування з чарівною жінкою, яка захопила мене своєю грою, ввела у надзвичайний світ музичних перевтілень, містичних зв'язків, несподіваних емоційних станів, відомою органісткою Євгенією Лісициною.

Iм'я Костянтина-Вадима Ігнатова добре відоме не тільки українським критикам, а й знавцям українського живопису за кордоном. Тому що свободолюбивий, самобутній, а ще — парадоксальний. Тому що персональні виставки були в Москві (1977, 1992), Аахені (1993), Бостоні (1993), Нью-Джерсі (1995), Брюсселі (1995, 1998), Гарварді (2002), Лос-Анджелесі (2002), а деякі твори зберігаються в приватних колекціях Канади, Ізраїлю, Голландії, Німеччини та інших країн світу. Тому що ігнатівський абсурдний світ близький і зрозумілий далеко не кожному, отож критикований. 2004 року авторові — сімдесят. Цьому і присвячена його експозиція в «найважливішому» музеї України, яка відкрилася днями.

Саме з цього міста казки про дивовижних і надзвичайно добрих тварин розпочнуть своє знайомство з Україною. А з'явилися вони завдяки львівському «Видавництву Старого Лева», яке за підтримки страхової компанії «Універсальна» та перекладачки Наталії Іваничук видало у світ першу частину трилогії (оповідання «Маленькі тролі і велика повінь», «Комета прилітає» та «Капелюх чарівника»).