Перших «совітів» 17 вересня 1939 року волиняни зустріли назагал щиро і тепло. Далися взнаки десятиліття польського панування. Та холодом повіяло вже за місяць-півтора. Перші арешти й депортації розпочалися тоді ж, восени: з Рівненщини виселили 1601 сім'ю або 7922 особи. А в ході другої, третьої та четвертої депортацій із Західної України до Сибіру, у Казахстан та на далеку Північ депортували кожного десятого мешканця цього краю. Почуття глибокої зневаги заслужили у волинян так звані «перші совіти» за ті нелюдські «соціальні перетворення», до яких вони вдавалися за 22 місяці свого панування у краї. Націоналізація майна у великих та невеликих власників, що нерідко ставала пограбуванням, розкуркулення хліборобів та колективізація села, яка знов-таки більше нагадувала середньовічні екзекуції, ніж аграрні реформи, вульгарний атеїзм — ці та їм подібні кроки «визволителів» потопили у крові та сльозах волинян окремі їхні позитивні наміри.

У 1939 році уряд Райху, відклавши вбік свою глибоку антипатію і неприязнь, що грунтувалися на вагомих протиріччях між націонал-соціалізмом і більшовизмом, став на шлях порозуміння з Радянською Росією. У відповідності до угод від 23 серпня та 28 вересня 1939 року, уряд Райху здійснив загальну переорієнтацію своєї політики щодо СРСР і з тих пір займав доброзичливу позицію стосовно Радянського Союзу. Ця політика доброї волі принесла Радянському Союзу істотні переваги у сфері його зовнішньої політики...

Із початком німецько-російської війни 22 червня 1941 року для українцв гостро постала проблема вибору. Існувало три шляхи. Перший — вичекати, що з того вийде, сподіваючись на сприятливіші умови. Другий шлях — колаборантський або угодовський: пристати до однієї з ворогуючих сторін, зміцнюючи її, борючись за чужі інтереси, очікуючи подачки після перемоги. Третій — активний, наступальний шлях: вийти самостійно на арену боротьби проти двох озвірілих окупантів. Українські патріоти обрали третій шлях, що зберігав честь та гідність нації і вів до омріяної свободи.