Маестро, на вихід...

Михайло Воронін помер у ніч iз суботи на неділю в лікарні. 74–річного старійшину українського модного бізнесу з’їв рак. Тепер справами торгової марки Voronin займатиметься його єдина донька Лариса.

Сьогодні з 12.00 до 14.00 відбудеться прощання з майстром у столичному Будинку вчителя. Поховають Михайла Вороніна на Байковому цвинтарі.

Можна сказати, що він був першим у сучасній Україні, хто зробив моду бізнесом. І дотепер залишався єдиним, хто спеціалізувався саме на чоловічому вбранні прет–а–порте, причому робив «моду для всіх»: від бізнесменів до студентів. Костюми ТМ Voronin були доступні всім, й іноді депутати, аби продемонструвати свою демократичність перед телекамерами, відгортали полу піджака й вказували на етикетку: не «буржуйського» Армані, мовляв, ношу, а нашого Вороніна, улюбленця середнього класу.

Корінний киянин, він став кравцем уже в 16 років: закінчив відповідне ПТУ і залишився там працювати майстром, що в тодішній освітній системі вважали виявом неабиякого хисту і професійного таланту. Першим iз наших земляків представив свою авторську колекцію за кордоном, нехай не на суперпрестижних показах, та все–таки — у Голлівуді. Зважте, що було це ще за «пізнього СРСР», у 1989 році, коли моду для радянських людей визначав журнал «Бурда». «Мене приймали там дуже добре. Звичайно ж, більше сподобався чоловічий одяг. А жіночим (незважаючи на те, що я підібрав, на мій погляд, дуже хороші моделі) мені тоді порадили не займатися, тільки чоловічим», — пригадував кутюр’є в одному з недавніх інтерв’ю.

Потім, у перші роки незалежності, була приватизація київської фабрики верхнього одягу і перетворення її на «першу цеглинку» майбутнього Дому Вороніна — фабрику «Желань». Михайло Воронін не соромився згадувати про перші промахи на цьому шляху, критикувати себе. В одному з інтерв’ю він згадував, що на фабриці залишилося до 30 тисяч костюмів «старих», зроблених за радянськими лекалами, і Воронін — щоб звільнити склад та заробити — їх певний час продавав під власним брендом. «Чотири роки потім мені знадобилося на поновлення свого імені», — констатував майстер.

Це вже пізніше він був осипаний міжнародними нагородами і 2002 року навіть потрапив у Книгу рекордів Гіннесса як кравець найбільшого у світі смокінга. «Ця ідея спала на думку в Німеччині, на одному із зібрань дизайнерів, коли всі переконували, що не можна пошити одяг більший 58–го розміру, бо він виглядатиме некрасиво. От я спробував довести, що можна будь–який розмір пошити красиво», — розповідав Михайло Львович. До слова, на сайті ТМ Voronin iдеться, що він є автором 35 винаходів у світі моди і що іще 20–річним кравцем запатентував свій оригінальний метод пошиття костюма–жилета без примірок.