Багаторічна тяганина навколо Дунайського заповідника так і залишається у «підвішеному» стані (як вже писала «УМ», Міністерство транспорту ініціює створення в його центрі судноплавного каналу). Хіба що у боротьбі за сумнозвісне гирло Бистре розробники проекту все частіше вдаються до протизаконних «прийомів». Останнім став Указ Президента України Леоніда Кучми від 2 лютого 2004 року «Про розширення території Дунайського біосферного резервату». Розширення заповідника — справа благородна і суспільно важлива, а для людей, далеких від цієї історії, — майже покровительська. Проте за, здавалося б, красивою і перспективною назвою указу приховується чергове намагання «просунути» проект каналу, проти якого так виступають вітчизняні та закордонні науковці. «Головна «сіль» документа, — говорить директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко, — не в тих 3850 гектарах, які, до речі, надаються заповіднику без вилучення у землекористувачів — відтак резерват не буде їх власником, і не у 1296 гектарах, що приєднані з вилученням (вони не мають жодної екологічної цінності — з таким же успіхом до заповідника можна було б «приписати» смітник біля Одеси). Головне — у «цікавому» пункті № 4. У ньому йдеться про зміну в зонуванні ДБЗ, викликану необхідністю побудови каналу Дунай—Чорне море через гирло Бистре».

Історія кохання Ірини Сандуляк та Андрія Білоуса зі Львова розпочалася ще сім років тому, коли вони були студентами факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Знайомство почалося з казусу. З Андрієм навчався дуже схожий на нього однокурсник. Подібний настільки, що спочатку Іра їх постійно плутала і не могла розрізнити, де хто є. І щоб не потрапляти в незручні ситуації, вирішила не вітатися з обома хлопцями. Історія замовчує, скільки продовжувалося це непорозуміння. Але десь напередодні Дня всіх закоханих студенти традиційно пили каву у дворику біля університету. Там Ірина нарешті навчилася розрізняти «близнюків». А вже День святого Валентина пара святкувала разом. За рік, у цей же день, закохані завели кота як провісника майбутньої сім'ї, бо, як зізнався Андрій, вже мали потребу піклуватися про когось. Ще за рік так бурхливо відзначили «своє» свято, що за дев'ять місяців Андрій забирав Іру з пологового будинку.

Черговий, вже третій цього року, конфлікт стався між прикордонниками та жителями села Дроздинь Рокитнівського району Рівненщини (про попередні «УМ» інформувала читачів). Селяни свято впевнені, що нічого злого не роблять: просто живуть за старою звичкою, коли кордону між Білоруссю та Україною не було. За своїм сценарієм інцидент поблизу застави Березово нагадував попередні. Знову охоронці кордону затримали вантажівку ГАЗ-66, завантажену деревиною. Водія залишили за кермом, а двох пасажирів прикордонники пересадили у службову машину.

Небажання власників індустріальних монстрів усерйоз опікуватися технічним переозброєнням заради оздоровлення довкілля спорадично призводить до позаштатних ситуацій. Чергова з низки зафіксованих на комбінаті «Запоріжсталь» трапилася 15 лютого. На щастя, обійшлося без жертв, інформували «Україну молоду» в облуправлінні МінНС. А жовта хмара, яку могли бачити місцеві мешканці над Заводським районом, здіймалася через те, що в мартенівському цеху з печі «втекло» близько двохсот тонн чавуну. Ось і «збагатилася» атмосфера викидами пару і залізовмісних компонентів. Технічний директор «Запоріжсталі» Олександр Путнокі пояснив, що прогоріла футерівка і броня бокової правої стінки міксера №2. Фахівці міської СЕС підтвердили, що отруйні речовини в атмосферу не потрапили.

Наш недосконалий світ навіки полишив Іларіон Чолган. Письменник і лікар. Полишив Він світ цей не в Україні. В Нью-Йорку, на Брайтоні. Він народився українською людиною і пережив увесь типовий набір пережиттів, властивий його поколінню в цілому і творчій особистості в еміграції зокрема. Українська Америка 50—60-х для сучасних дослідників — унікальний урок культурної самоорганізації. Чолган зі своїми оповіданнями та п'єсами був одним зі стовпів тієї самоорганізації.

Знайти документи XV століття у нинішніх архівах легше, ніж документи часів незалежної України. Поки що з цим проблем не виникає. Натомість запит громадян щодо своєї трудової діяльності в установі, яку ліквідували або реорганізували, не залишивши правонаступників, залишиться безрезультатним. Адже не в кожній області ще створено так звані трудові архіви. Окрім цього, деяким власникам приватних фірм вигідніше знищити всі документи, ніж передати їх на зберігання. На цій та інших проблемах зосередили увагу учасники розширеної колегії Держкомархіву, яка відбулася у Рівному. За словами голови Держархіву Геннадія Боряка, всі проблеми галузі виникли переважно через нестачу коштів.

Миколаївський монумент суднобудівникам прикрашає центр міста вже п’ятнадцять років. І досі він нікому не заважав. Розмови про те, що на нинішньому місці пам’ятник став незручним, почалися після грудневої сесії міськради. Тоді група депутатів запропонувала посунути пам’ятник на честь доблесної праці корабелів iз «насидженого» місця, а звільнену ділянку передати товариству з обмеженою відповідальністю «Юнімаркіт-Ойл» для будівництва культурно-розважального центру і підземного переходу через проспект Леніна та вулицю Радянська.

Якось відомий гуморист сказав, що у Штатах ніколи не бачили великої кількості готівкових доларів, тому що вони всі за межами країни. Слід додати, що і фальшиві також. Так, за словами заступника правління комерційного банку «Фінанси та кредит» Ігоря Львова, 60 відсотків доларових купюр в Україні — підробні. Така ж ситуація і в більшості європейських країн: понад половину готівкових «баксів» різного номіналу родом не зі Сполучених Штатів. Найменш привабливі для фальшивомонетників купюри номiналом у 250, 500, 1000 доларів, але вони не такі ходові, як їхні «брати менші», а в Україні таких купюр взагалі практично ніхто не бачив. Як пояснив Ігор Львов, незважаючи на те, що американські долари — найбільш підроблювана в світі валюта, найменше їх, як не дивно, на історичній батьківщині — в Америці, оскільки самодруком таких грошових знаків промишляють, як правило, за її межами. Фінансисти пояснюють це тим, що досить тривалий час ця валюта не змінювала обличчя, а ротацію почала проходити протягом останніх трьох років: почали наносити нові захисні елементи, змінювати папір.

Коли місцеві жителі виявили два трупи, які висіли на одному дереві в невеликому парку біля Музею Пестеля в Тульчині, вони не могли не жахнутися. А ще більше вразило те, що на акт групового самогубства відважилися двоє юнаків, яким би ще жити і жити: меншому — 15 років, старшому — 17. Хлопці між собою дружили, тому й вирішили піти зі світу разом. Скористались для суїциду однією мотузкою, яку серединою прив'язали до дерева, а на кінцях зробили по зашморгу.

«Та ні, що ви!.. Це ж було не тоді!..». Уточнення на кшталт наведеного вище вельми часто можна почути з вуст Софії Русанової, мешканки села Нововасилівка, що простягнулося неподалік околиць курортного Бердянська. Жінка дійсно має унікальну, якщо зважити на її вік, пам'ять. «Бабця Софа? Так це ж наша жива історія, — жартують сусіди. — Ходяча енциклопедія!». Жінка справді була свідком низки епохальних подій, народившись у 1904-му; багато з пережитого вкарбувалося у її пам'яті. Найтрагічнішим епізодом особистого життя жінки, котра народила вісьмох дітей, була смерть чоловіка. Скромно відзначили родиною срібне весілля — і невдовзі годувальник сім'ї відійшов у світ інший... Так і залишилася вона вдовою, попри те, що женихалося півсела. «Ніколи було з тими залицяльниками «переговори» вести, — відмахується пані Софія. — Дітей тре було годувати, у люди виводити».

Минуле нас привчило, що всілякі «спецзаклади» — поліклініки, магазини тощо — бувають для «спецконтингенту» — тих, хто стоїть на владних щабелях, а тому має право... Лікувально-оздоровчий центр, що відкрився в Українській академії банківської справи, за своїм рівнем — як виконання, так і обладнання — цілком може позмагатися з колишніми «спецухами». А обслуговуватимуть тут студентів та викладачів сумського вищого навчального закладу.