Василь Шевченко: Ми повинні наших моряків відстояти і захистити

04.04.2008
Василь Шевченко: Ми повинні наших моряків відстояти і захистити

Увесь минулий тиждень українці напружено слідкували за повідомленнями з Гонконгу, де позаминулої суботи, зіткнувшись з у кілька разів більшим китайським суховантажним судном, затонув буксир «Нафтогаз–67» з українською командою на борту. Всі сподівалися на те, що з перевернутого догори дном судна китайські водолази ще дістануть когось живим, проте ці надії танули з кожним днем. До місця аварії одразу вилетіла урядова комісія, яка мала допомогти і скерувати китайців у їх пошуках і відстояти в інциденті сторону українських моряків. Її очолив перший заступник міністра транспорту та зв’язку Василь Шевченко. В умовах, коли через півсвіту надходила скупа і суперечлива інформація про хід рятувально–пошукових робіт, пан Шевченко був чи не єдиним джерелом інформації з Гонконгу. Минулої середи більша частина комісії повернулася додому, привізши з собою запаяні цинкові труни з тілами двох знайдених моряків. Василь Шевченко розповів «УМ» про те, як проходять пошуки та про розслідування трагедії.

 

— Родичі моряків з «Нафтогазу–67» часто запитували, чому українська комісія так довго добиралася до місця аварії, була інформація, що українському літаку довго не давали посадки.

— Комісія вилетіла 24 березня. Час перельоту — орієнтовно 16 годин. З них 6–7 годин — до Алмати. Так от в Алмати нам довелося сидіти ще близько 6 годин, тобто ми майже добу летіли. Для того, щоб прискорити процес, ми відразу зв’язалися з послом і попросили його, наскільки це можливо, провести першу робочу зустріч вже в аеропорту, що посольство України в КНР успішно зробило.

— Які були умови роботи української комісії і як ви співпрацювали з місцевою владою у пошуково–рятувальних роботах?

— Комісія приступила до роботи негайно, і місцева влада пішла нам назустріч. Керівник Морського департаменту Гонконгу Роберт Таккер одразу доповів, що відбувається, він з розумінням поставився до трагедії, яка сталася в Гонконгській протоці. Швидко всі по напрямках проінформували наших фахівців, які швидко увійшли в курс справ. Після такої оперативної наради наші фахівці з суднових і водолазних робіт одразу прибули на рятувальне судно, де відбувалися роботи. Як наслідок, уже вночі було знайдено тіла двох українців. Судно лежить перевернуте догори кілем на глибині 37 метрів. Для того, аби туди проникнути, потрібно спуститися під нього і піднятись вгору коридорами. Палуба, на якій перебували люди, це головна, або верхня, палуба. Вхід на неї можливий з двох сторін корабля, для проникнення і дослідження житлових приміщень. На момент, коли прибула комісія, були оглянуті декілька приміщень, і не було інформації, де краще перевіряти. Негайно було вжито заходів, і роботи тривали. Китайці перевіряли, де могли, а коли прибули наші спеціалісти, то підказали, де можуть бути люди. Показали, де каюти, як туди краще пройти, і вони вже пройшли і оглянули. На даний момент оглянуто всю площу палуби. Зараз ми хочемо оглянути приміщення силової установки і приміщення центрального пункту управління.

— Чи все можливе зробила влада Гонконгу для порятунку наших моряків? Наскільки швидко вона зреагувала?

— Зреагували одразу, і коли ми приїхали, вже проводилася масштабна робота. На жаль, критичний і найефективніший період порятунку в таких випадках — це 20 хвилин після аварії. Далі шанси падають.

— Чому «Нафтогаз–67» планується підняти після повного огляду, а не навпаки?

— Якщо ми говоримо про те, що там можуть бути люди, то щоб підняти судно, його треба перевернути, аби він кілем стояв на дні, — тільки тоді його зможе підняти кран. Судно може бути підняте тільки таким чином. Для цього воно має стояти в такому положенні, мають бути заведені троси, підійти основний і додаткові крани. У перевернутому вигляді судно підняти неможливо. Всі ці варіанти розглядалися. Відповідно, якщо йдеться про пошук людей, то в першу чергу ми маємо оглянути приміщення і паралельно завести троси. Після цього підійшов би потужний транспорт, який зачепив би за троси, що вже будуть наведені, та перевернув судно.

— Кілька разів була інформація про припинення робіт через ризик для водолазів...

— Таке справді мало місце, але кожний ранок ми починали з того, що переконували їх: роботи таки необхідно продовжувати. Умови роботи ускладнені тим, що в цій протоці постійні припливи і відпливи. Відтак течія змінює напрям, її швидкість приблизно 6 кілометрів за годину, що досить швидко. Вода брудна, у ній видно не далі як на 20 сантиметрів. Є часові проміжки, в які тільки й можливо працювати. Ми просили проводити роботи інтенсивніше і поза цими проміжками. Були спроби, але у водолазів траплялися приступи кесонної хвороби.

— І попри це, водолази продовжать роботу до повного огляду корабля?

— Так, зараз ця робота триває.

— І скільки ще триватимуть пошукові роботи?

— За угодою — місяць. Якщо будуть об’єктивні причини, то потім угода продовжується.

— Чи підійшов на місце аварії великий кран, який має підняти судно, і коли він зможе почати роботу?

— Ще не підійшов, адже місце для його установки не готове. Він може почати роботу приблизно за два тижні після початку робіт. Аби він підійшов, треба вже перевернути судно і завести троси. Якщо піднімати судно просто так, воно розвалиться, тому що там всередині вода, і воно важче, ніж звичайно. Треба знайти сильні місця, які витримають підйом. А поки що проводиться огляд затонулого судна.

— Практично з часу трагедії ведеться розслідування її причин. Чи відомо вже зараз як все сталося?

— Поки що невідомо. Зараз ми отримуємо інформацію. Треба мати свідчення всіх учасників, капітана, третього помічника, лоцмана, свідчення пілотів гелікоптерів, які там літали, рятувальників, які рятували моряків. Це багато людей. Значна кількість інформації нам уже надана. Зараз на місці залишилася частина української комісії. Крім того, у нас є домовленість з Морським департаментом Гонконгу про обмін інформацією. Звісно, ми всі могли б там залишатися і довше, але користі з цього було б уже небагато.

— Ви зустрічалися у Гонконзі з врятованими членами екіпажу «Нафтогазу–67», зокрема й капітаном. Яка їхня версія того, що відбувалося?

— Вони впевнені в своїй правоті та в тому, що суд доведе її.

— А як вони описують ситуацію? Чи були спроби розминутися з «Яохаєм», чи все сталося раптово?

— Місце зіткнення — якраз на лінії зміни частот. Тобто судна йдуть і між собою зв’язуються на одній частоті, потім отримують підтвердження і переходять на іншу. Є також питання мови: хтось спілкується китайською, китайською зі сленгом, хтось англійською, а хтось і російською, бо це теж офіційна мова ІМО (Міжнародної морської організації. — Ред.). Це все треба враховувати. Екіпаж українського корабля має свою версію, і, звичайно, ми цю версію підтримуємо й аналізуємо ситуацію, виходячи саме з неї. Ми повинні відстояти і захистити наших моряків. Це найголовніший обов’язок держави.

— Чи справді врятованих членів екіпажу утримували під арештом?

— Ні, не зовсім, вони живуть в чотиризірковому готелі. Але їх опитувала морська поліція. Із журналістами вони спілкуватися не хотіли, хоч ми пропонували. Це люди після важкої аварії, які були на межі життя і смерті, а після цього змушені швидко давати свідчення. Поліцейські хотіли чимшвидше отримати ці свідчення. Консула (українського. — Ред.) наші моряки, на жаль, не викликали, якби вони вимагали консула, звичайно, їх би ніхто не опитував. Потім, коли ми тільки про це дізналися, ми подзвонили консулу, той підняв посла, який негайно туди приїхав.

— До зустрічі з екіпажем судна «Яохай» вас не допустили?

— Допустили, але дуже обмежено. Перший раз пустили лише одного представника Гонконгу, який був із нами, і взагалі не з парадного трапу, а зі шторм– трапу, що для моряків є приниженням.

— А які були труднощі в роботі комісії? Вас якось обмежували в діях?

— Я б так не сказав. Місцева влада поставилася до нас із розумінням. Були певні питання, але вони стосувалися іншого. Наприклад, як тільки ми приїхали, у місцевій пресі вже пішли негативні відгуки, зокрема про «Нафтогаз–67», що його там десь арештовували і тому подібне, і що ніби ця інформація надана Морським департаментом. Ми кожного ранку проводили оперативні наради з керівництвом департаменту і вирішували ці та інші питання. Зокрема, це оформлення документів для врятованих членів екіпажу, адже їхні документи потонули. Також те, яким чином отримати тіла загиблих, адже процедура, згідно з нормами Інтерполу, надзвичайно важка, тим більше що тіла вже довго пролежали у воді і їх треба було по іншому ідентифікувати: робити аналіз ДНК і порівнювати його з ДНК родичів, структуру щелеп тощо. У нас така ідентифікація не використовується. Ми просили в усіх трь­ох випадках піти нам назустріч, і у двох вони пішли, коли ми забрали тіла людей додому, а в третьому тіло неможливо було опізнати взагалі, лише за наколкою орієнтовно здогадуються, хто це. В усьому цьому департамент нам сприяв.

— А інформацію від вас при­ховували?

— Хоча Гонконг — автономний округ, але є частиною Китайської Народної Республіки, і це відчувалося, коли ми хотіли отримати якусь інформацію, адже судновласник «Яохая» перебуває в КНР, і судно йшло під китайським прапором. У нас немає претензій до КНР, лише до судновласника, який зобов’язаний, згідно з міжнародними нормами, надавати цю інформацію. Він діє некоректно і відмовляється нам її надавати, посилаючись на те, що йому забороняє адвокат. Від цих свідчень буде залежати багато чого, зокрема й визначення винних у цій ситуації.

— А зараз ще не ясно, хто винен? Які наслідки будуть для того, кого визнають винним?

— Винного має визначити суд. В іншому — це питання страховки, хто кому і скільки виплатить компенсації, яке відшкодування рідним, витрати на ремонт судна. Це все витрати страхових компаній, адже обидва судна були застраховані.

— Коли повернуться додому шестеро врятованих членів українського екіпажу?

— Коли захочуть. Окрім капітана і третього помічника, які мають бути там до завершення розслідування і чекати рішення суду. Зараз для них усіх уже оформили документи. Решті чотирьом ми пропонували повертатися з нами, та вони вирішили залишитися для підтримки капітана і, можливо, опізнання членів екіпажу. Враховуючи що більшість з них із Чорноморська, де живуть рідні загиблих, то повертатися без результату для них важко. Вони чекають, поки пошукові роботи і підйом судна будуть завершені.

  • Як сніг на голову!..

    Таких страшних снігопадів о цiй порi року в Україні не було більш як століття, звітує директор «Укргідрометцентру» Микола Кульбіда. У середньому по країні випало за день 40—50 мм опадів. Можливо, надзвичайність ситуації є певною мірою виправданням тієї розгубленості, яку продемонструвала влада, і насамперед у Києві. Дивно, хоч рясних снігопадів синоптики не обіцяють у найближчі дні, але столичний голова міськдержадміністрації Олександр Попов позавчора оголосив, що надзвичайний стан продовжено до п’ятниці. Це означає тільки одне: комунальних ресурсів у Києва вкрай мало, а ще менше — організаційних здiбностей грамотно керувати ними і тими додатковими технічними засобами, які «позичили» на час негоди у Міністерства оборони та Держслужби з надзвичайних ситуацій. Негода підмочила репутацію столичного очільника (втім, якщо вибори мера таки не відбудуться найближчого літа, то про це буде забуто).

    Постає низка запитань і до «Укргідрометцентру», який прогнозував силу опадів удвічі меншу, ніж випало насправді. Утім як би там не було, але на тлі інших регіонів, зокрема західних областей країни, які вже «призвичаїлися» до боротьби з березневими заметами, Київ виглядає просто–таки ганебно.

    Тим часом снігопади припинилися — дають можливість рятувальникам працювати в уже не настільки екстремальних умовах. За даними Держслужби з надзвичайних ситуацій, станом на вчора загалом по країні було розчищено всі дороги державного та обласного значення, поновлено подачу електроенергії у більшість iз близько 600 «відрізаних від світла» населених пунктів. До вчора без електрики залишалося ще 161 село.

    Стихія зіпсувала канікули дітям, адже тільки «на підступах» до Києва рятувальники визволили зі снігового полону п’ять автобусів зі школярами, які їхали до столиці на екскурсію, але, звісно, змушені були повернути додому. Наприклад, два такі автобуси стояли в корці на Житомирській трасі понад 12 годин!

    Сніговії зіпсували і ЗНО майбутнім випускникам. У Міносвіти заспокоюють: учням, які через негоду не змогли дістатися до пунктів пробного тестування, буде виділено інший день. У міністерстві кажуть, що регіональні центри оцінювання якості освіти зв’яжуться з кожним зареєстрованим учасником особисто та повідомлять, коли і де він зможе пройти пробне ЗНО. >>

  • Білий апокаліпсис

    У вихiднi Київ став справжнісінькою декорацією постапокаліптичного фільму. Тут менш ніж за добу випала місячна з лишком кількість опадів. За повідомленнями «Гідрометцентру», такого сніговію не було вже століття. І якщо столична влада не виявила розторопності в боротьбі з попередніми снігопадами, то цей — рекорд століття — вона зустріла, здається, цілковитою бездіяльністю. >>

  • Коли все це розтане...

    Маси снігу, які «осіли» в Україні, швидко не розтануть, заспокоює директор «Укргідрометцентру» Микола Кульбіда. До речі, завдяки такій великій кількості снігу потепління не буде таким відчутним. Стабільне тепло, за прогнозами синоптиків, прийде лише у першій п’ятиденці квітня. А «покращення» наставатиме з 30 березня. «Температура більш–менш суттєво підвищуватиметься, але ми не чекаємо стрімкого зростання температури, — каже пан Кульбіда. — Все–таки це буде повільний процес». >>

  • Лелеки ще принесуть щастя

    «Необізнані» зі штормовими попере­дженнями рятувальників, лелеки повернулися з теплих країв на Прикарпаття, керуючись століттями апробованим графіком, i несподівано для себе опинилися в епіцентрі негоди. На щастя, люди не кинули птахів напризволяще. >>

  • «Небезпека лише додала мені сил»

    Іменний годинник, великий торт у формі футбольного м’яча та почесну грамоту особисто вручив чотирнадцятирічному підлітку з села Токарівка начальник управління МНС у Херсонській області Віталій Кропивницький. Його тезка, дев’ятикласник Віталій Коломієць, ризикуючи життям, зумів витягти з палаючого будинку чотирьох людей: 83–річну бабусю, дво– та трирічного полемінників, а також допоміг вийти 21–річній сестрі. Тепер Віталика номінують на звання «Герой–рятівник року». >>

  • «Нас крутило, немов у м’ясорубці»

    Як повідомили iнтернет–джерела, приблизно опівночі з 31 серпня на 1 вересня під Дніпродзержинськом сталася страшна аварія, внаслідок якої мікроавтобус із людьми тричі перевернувся. Двоє пасажирок загинули.

    Проте, як вдалося з’ясувати автору цих рядків, все сталося не зовсім так. І насамперед — місце аварії «під Дніпродзержинськом» не можна назвати навіть з натяжкою. Біда сталася на шляху з міста Прометея — під віадуком автомагістралі Кривий Ріг — Дніпропетровськ, на яку «Мерседес–спринтер» мав вирулювати, здійснивши лівий поворот. Однак авто у поворот не вписалося і покотилося шкереберть, тричі перевернувшись. >>