Видатний російський драматург Олександр Островський, мабуть, у якомусь із своїх життів був великим психологом. До того ж спеціалізувався на нещасному коханні: здається, тонку натуру жінки, що кохає і не знаходить взаємності, він знає навіть краще, ніж вона сама. Одна лише Лариса Дмитрівна Огудалова («Безприданниця») чого варта! Та й інші героїні його п’єс «запрограмовані» на те, що кохання без страждань неможливе в принципі. Людмила Герасимівна з його «Пізнього кохання» тут нічим особливим із компанії своїх подруг по нещастю не відрізняється. Та й від багатьох реальних жінок, які від невитраченого кохання роками плачуть у подушку і невтомно заповнюють анкети у службах знайомств.

Коли розпадаються, розходяться, розсварюються відомі музичні команди, переді мною завжди візуально постають ті композиції, які ще могли народитися, стати хітами, і ті пісні, які уже не будуть виконуватися зі сцени, а лише збережуться на заслуханих компактах і лунатимуть (так ностальгійно) на чиїхось кухнях, біля чиїхось під’їздів і в переходах підземок. Ця лірика в контексті того, що харківська «5NIZZA» розпалася. Її два впізнавані голоси тепер звучатимуть нарізно — Андрій (СанСанич) і Сергій (ОтецРодНой) працюватимуть над своїми власними програмами. Зважаючи на те, що на початку весни з’явився сольний альбом Сергія Бабкіна «Мотор», а на травневому фесті «ВДОХ» Андрій Запорожець презентував свій «новий сольний проект», розпад групи був передчутим і передбаченим. І хоча свій останній спільний концерт хлопці дали ще 16 червня у Кракові, журналісти і фани почали бити на сполох лише тепер.

Кам’янець–подільський гурт «Пропала грамота» нарешті переборов багаторічну лінь і випустив свій першенький альбом(чик) «Цейво». Назву можна тлумачити по–різному. За подільською говіркою слово «це» кажуть як «цейво». Однак не від говірки пішла назва, а від пісні «Цейво–тейво», себто «це — те». «З іншого боку, — каже вокаліст гурту Павло Нечитайло, — в усіх ще на пам’яті потішний відеоролик про «степлєра», популярність якого, мабуть, ще довго ніхто не перестрибне... Той, де диктор начитує новини, а йому заклинює телепідказка й він згадує про якогось «йо...аного цейво...»

На прокат комедії з Беном Стіллером «Дівчина моїх кошмарів» накладено обмеження: фільм не можна дивитися особам, які не досягли 18. У стрічці, яка вийшла в прокат 4 жовтня, немає нічого брутального або речей, які не можна бачити підліткам.Мораль фільму — варто добре знати людину, щоб пропонувати їй руку і серце. І щоб уникнути прямого повчання, відомі майстри жанру комедії, брати Фареллі, надали стрічці комічної спрямованості. Український переклад зробив відомий майстер слова Ю. Негребецький, в арсеналі якого — чудовий переклад анімаційної стрічки «Тачки», а також серіалу «Альф».