Перед справжнім коханням розсуваються стіни

09.10.2007
Перед справжнім коханням розсуваються стіни

Сцена з вистави «Пізнє кохання».

Видатний російський драматург Олександр Островський, мабуть, у якомусь із своїх життів був великим психологом. До того ж спеціалізувався на нещасному коханні: здається, тонку натуру жінки, що кохає і не знаходить взаємності, він знає навіть краще, ніж вона сама. Одна лише Лариса Дмитрівна Огудалова («Безприданниця») чого варта! Та й інші героїні його п’єс «запрограмовані» на те, що кохання без страждань неможливе в принципі. Людмила Герасимівна з його «Пізнього кохання» тут нічим особливим із компанії своїх подруг по нещастю не відрізняється. Та й від багатьох реальних жінок, які від невитраченого кохання роками плачуть у подушку і невтомно заповнюють анкети у службах знайомств.

Саме ця типова стара діва, скромна, тиха, сіренька мишка із закутка, зацікавила випускницю Щукінського театрального училища Юлію Маслак, яка для свого режисерського дебюту обрала «Пізнє кохання». Перед прем’єрою я чомусь почала налаштовуватися на суцільні експериментальні па — зрештою, кожен «дебютант» мріє дебютнути так, щоб потім його входження у професію довго обговорювали. Але очікуваних «творчих вибриків» у «Праві на любов» не було. Глядач побачив непогано збиту (за винятком задовгості деяких діалогів і несподіваного фіналу), стриману, «застібнуту на всі гудзики» виставу, в якій подеколи дуже промовисто звучали нотки відданої, трепетної пошани до класичної російської драматургії — тієї, яку МХАТ, наприклад, узагалі вважає основою основ свого існування. Шанувальникам мелодрам, мабуть, дуже сподобалася розв’язка цієї історії: «порок наказан, добродетель торжествует». Також вони від щирого серця порадіють за Людмилу Герасимівну, яка пожертвувала заради коханого своїм чесним ім’ям, віддавши важливий батьківський документ обожнюваному Ніколя, але ця жертва виявилася для неї перепусткою в майбутнє.

Родзинкою «Права на любов» стала сценографічна концепція вистави, яку запропонувала учениця Андрія Александровича–Дочевського Юлія Заулична, також дебютантка. Вона «намалювала» рухливий простір, примусивши героїв розсовувати стіни руками, будуючи з них нові інтер’єри. На стінах — порожні рамки для фотографій. А крізь світло на них видно риштування — власниця дому, Феліцата Шаблова, була не дуже багатою, як на гроші, так і на душевні якості. Вбрання для героїв Юлія також запропонувала в дусі Островського. Аж до того, що «сіра мишка» Людмила Герасимівна була одягнута в сірі пелерину та спідницю, під якими, як з’ясується у фіналі, була сукня нареченої. (До речі, зараз Юлія Заулична працює над майбутньою прем’єрою, дипломною виставою акторського курсу Станіслава Мойсеєва «У палаючій пітьмі» (автор п’єси — Антоніо Буеро Вальєхо).

У виставі «Право на любов» потішили, вже традиційно, як для останніх сезонів, актори Молодого театру. Особливо Ірина Кравченко (Феліцата Шаблова) та Станіслав Дудник у ролі Дормідоші. Після Колі з вистави «Четверта сестра» Дуднику випала ще одна нагода нагадати визнаним столичним комікам, що талановита молодь збирається й надалі наступати їм на п’яти, — її актор використав на сто відсотків. Роль молодшого сина Шаблової, Дормідона, швидше належить до ролей другого плану. Але коли Дудник з’являвся на сцені — його герой відразу ж ставав центральним персонажем. У виставі також грають Римма Зюбіна, Наталка Васько, Олександр Безсмертний, Микола Вороненко, Сергій Кучеренко... У ролі серцеїда та гультяя Миколи, який, будемо сподіватися, таки почав нове життя разом із Людмилою Герасимівною — зірка Нового драматичного театру на Печерську Ігор Рубашкін. Цього разу задля досягнення потрібного ефекту красень Рубашкін вирішив ... поексплуатувати лицеві м’язи. І дуже прикольно кривлявся протягом усієї вистави. Не знаю, чому на нього так уже запала Людмила Герасимівна...