Населення міста Ровеньки становить приблизно одну сорокову від населення Луганської області. Натомість класних боксерів тут живе більше, ніж на решті території регіону. Практично всі вони тренуються в місцевому боксерському клубі ім. Дмитра Єлісєєва. Або — тренують. Як Олександр Філозопенко. Людина, як на наш час, унікальна. І не тільки тому, що його юні вихованці регулярно привозять зі змагань медалі й кубки. Більше вражає, чому Філозопенко взагалі займається цією невдячною справою.

Донбас — регіон із найбільш густим населенням в Україні. Однак і тут можна знайти чарівні куточки, де до найближчого населеного пункту з ознаками державної влади — кілька десятків кілометрів. І навіть до сякої–такої автотраси з пристойним рухом — півтора десятка верст. Саме такий куточок знайшов для своїх аграрних «експериментів» 40–річний фермер із села Новоолександрівка Троїцького району. Як повідомляє відділ зв’язків із громадськістю Головного управління МВС у Луганській області — вихованець «одного з престижних юридичних вишів України». Слід гадати, юридична освіта тепер стане фермерові в пригоді, адже за найбільшу в Україні плантацію марихуани доведеться «віддуватися» в суді..

У радянські часи тут стояв інтернат. Місцеві називали його «інкубатором» — мабуть, тому що тут виховували сиріт та напівсиріт, яких звозили з навколишніх сіл. Діти шахтарів у двох школах селища отримували освіту «на общепонятном языке», а «інкубаторських» тому ж самому навчали українською. Від місцевих вони вирізнялися суржиком, ципками на руках, стрижкою «під нуль» і коричневими вельветовими «одностроями» (вельвет у «ранньобрежневські» часи був найдешевшою тканиною). Велика інтернаціональна дер­жава наче спеціально привчала нас до думки, що українське — то є щось неповноцінне... Коли ж настала «незалежність» — інтернат ліквідували: геть розвалили капітальну триповерхову споруду — із класами, майстернями, їдальнею, спальним корпусом...

Співробітники податкової міліції спільно з прикордонниками відділення «Краснодон» затримали поблизу кордону, однак далеко від митного пункту пропуску, вантажівку КаМАЗ, якою керував 45–річний мешканець Луганська. Той перевозив свіжоморожений мінтай і ковбасний сир «Янтарний» російського виробництва. Зрозуміло, документів, які б підтвердили легальний характер вантажу, в луганчанина не було — інакше для чого йому було трястися битими шляхами подалі від якої–не–якої цивілізації.

Повідомленнями про викриття підпільних ґуралень сьогодні нікого не здивуєш: і надприбутки гарантовані, і технологія — зазвичай — найпримітивніша. Але на Луганщині пішли далі. І завели собі підпільну пекарню.

Шульгинка розкинулася по обидва боки траси «Луганськ— Старобільськ» за 15 км від останнього. Хтозна, коли автор цих рядків зібрався б відвідати історичне село, якби не побачив в інтернеті Шульгинку з космосу і «прив’язану» до неї фотографію: селянська хата, а на даху — гасло аршинними літерами «ОУН–УПА — слава!» І це — в «червоній» Луганщині! Бути такого не може...

Чи здатен чоловік сам, без жінки, виховати дитину — можна не відповідати. Траплялося. Чи може він виховувати одночасно п’ятьох дітей? Це вже складніше питання, але й на нього, напруживши уяву, можна відповісти ствердно. Але якщо його конкретизувати й поставити так: чи можна ростити дітей в умовах сучасного шахтарського селища на Луганщині, і щоб діти були доглянутими, нагодованими, щоб повноцінну освіту отримали... Тут уже жодної уяви не вистачить.

Співробітники Управління боротьби з економічною злочинністю викрили кримінальне угруповання, яке працювало під дахом одного з диспансерів Луганської області. Як повідомляє відділ зв’язків із громадськістю обласного міліцейського «главку», всього було задокументовано «близько десяти епізодів злочинної діяльності в диспансері».

На центральній площі шахтарського міста Ровеньки йшов молебень. «І не погуби ті нас гладом гріх ради наших, — виводила в мікрофон четвірка різнокаліберних попів — но пощади од смерті душі наша... » У перших шеренгах тих, хто хрестився на кожне «Господи, помилуй» та «Амінь», стояв міський голова в оточенні заступників, позаду смажилися на сонці нечисленні городяни. Приводом для молебню послужила обставина більш ніж серйозна: монополіст із забезпечення Луганської області водою, ТОВ «Луганськвода», вже другий рік не виконує взяті на себе концесійні зобов’язання.

Літо на Луганщині почалося з неабиякої спеки, і людей нестримно потягло до води. В основному, до тієї, що знаходиться не надто далеко від їхніх домівок — економічна криза якось не сприяє марш–кидкам до віддалених морів і знаменитих курортів. Загалом, в області вистачає водойм, як природних (таких, як Сіверський Донець), так і — переважно — рукотворних. От тільки їхній вміст водою можна назвати хіба що з ввічливості. Принаймні Луганська обласна санепідстанція оцінює ту рідину як, м’яко кажучи, ворожу до людини.