ЛІЦЕЇСТИ у вигнанні,

23.12.2003

      Навіть у дуже мерзенну погоду і навіть коли маю чимало справ, я ходжу на протестні акції на підтримку Білоруського гуманітарного ліцею. Діти, батьки, викладачі, а також усі, кому важлива ця справа, днями знову зібралися, аби постояти біля ліцейських стін — і я з легким серцем скасувала інші зустрічі. «Ліцей двох Коласів», як охрестила його білоруська преса (єдиний спеціальний білоруськомовний навчальний заклад країни носить ім'я поета-класика Якуба Коласа, а очолює його учитель-дисидент Володимир Колас) від початку свого існування став єдиною, напевно, інституцією, що втілила у собі сучасну білоруську романтику. Сьогодні влада Мінська хоче закрити цей ліцей.

      З дівчинкою з першого його випуску я познайомилася, коли вчилася на факультеті журналістики Мінського університету. Це була незвичайна у всіх відношеннях дівчинка, нинішня «бомондна» журналістка Катерина Ткаченко. Потім склалося так, що я познайомилася з іншими «першими ліцеїстами» — нинішнім молодим політиком Алесем Михалевичем, сестрами-близнючками Машею і Вірою Шипило, одна з яких нині стильний театрознавець, друга — акторка престижних антерприз. Тоді, під час мого студентства, це були просто діти. Діти, повторюся, незвичайні, що умудрялися навіть виглядати і вдягатися цікавіше за інших. У першому випускному класі їх було тринадцять — дванадцять дівчаток і Михалевич. Утім в епоху перших літ білоруської незалежності факт приналежності до ліцею спонукав навіть дорослих політиків шанобливо розмовляти з 15-літньої пацанвою. І справа навіть не в тім, що у своєї приятельки-ліцеїстки Альки я бачила розкиданими на письмовому столі книжки то Алеся Розанова, то Анатолія Сиса, творчість яких ми толком не вивчали навіть і в університеті, а весь її клас виходив на мітинги під міліцейські кийки, і це теж було свого роду «частиною» шкільної програми. Напевно, Білоруському ліцею поталанило в плані суспільної значимості більше, ніж Царскосельському, що дали плеяду поетів, освячену генієм Пушкіна. Випускники Білоруського ліцею рік за роком поповнюють фактом свого фізичного існування нечисленний прошарок «інтелігентного Опору», створюючи ауру покоління, пік затребуваної активності якого, як мені бачиться, припаде на їхні 35-40 років, тому що в найближчому майбутньому сподіватися на «вітер змін» у Білорусі все-таки утопічно. Свідчення цьому, до речі — й нинішня абсурдна ситуація навколо ліцею, учнів якого державі нарешті вдалося виставити з alma mater, під пригожим, зрозуміло, приводом.

      Конфлікт навколо ліцейського будинку почав розпалюватися з середини 90-х, коли всьому білоруському було сказано великодержавне «геть!» Нетривала білоруська «відлига», ініційована  тодiшнiм головою Верховної Ради Станіславом Шушкевичем, пішла на спад із запровадженням інституту президентства, тоді ж з уст одного держчиновника пролунало щось про «осине гніздо націоналізму», хоча, якщо вже говорити про витрати цього радикального поняття, атмосферу в ліцеї я б назвала «націоналізмом з людським обличчям». Почалася навіть судова тяганина за будинок. Цьогоріч державним чиновникам таки вдалося забити гол у ліцейські ворота — позбавити приміщення школярів і викладачів. День знань ліцеїсти відзначали на вулиці — імпровізованим мітингом у ліцейському дворі, оточеному хлопцями з ОМОНа, що, напевно, уперше могли послухати відразу стільки розумних промов професорів і літераторів.

      У перші тижні протистояння здавалося, що ситуація ось-ось вирішиться: не можуть же довго викладачі проводити уроки у сквериках. Однак задули осінні вітри, випав сніг, діти, як і раніше, навчаються — уже не в сквериках, звичайно, а в офісах «дружніх» організацій. Наприклад, про те, де вивчається сценічна майстерність (є і такий предмет у ліцеї), я довідалася буквально днями, пробігаючи повз штаб-квартиру Білоруського народного фронту і побачивши на ганку будинку довготелесу фігуру режисера Сергія Патаранського з незмінною сигареткою. «Заняття в мене зараз, — каже, — покурити вискочив на перерві». Через вікно я побачила одягнених у куртки-кожушки старшокласників, що прибудували на колінах книжки і блокноти — парти, зрозуміло, у конференц-залі управи політичної партії не передбачені. На запитання «А де ще діти «знімають» класи», він лише похитав головою: «А Бог його знає, начебто в ОБСЄ ще їздять, у редакцію якусь».

      Формальне мотивування конфлікту — необхідність провести капітальний ремонт фасаду будинку. До ремонту державні будівельні структури плавно підбиралися вже кілька років і нарешті у середині серпня, за два тижнів до початку навчального року, ремонт почався. Зробити його протягом літа перешкодив безпрецедентний бюрократичний казус: один з деяких уцілілих довоєнних будинків знаходився донедавна у відомстві Ленінського району білоруської столиці. А у зв'язку iз зсувом територіальних кордонів районів, обумовленим тим, що Мінськ будується і збільшується, будинок повинен був перейти в підпорядкування іншого району, чи — безпосередньо мерії.

      Оглядач однієї провладної газети порадив: настав час покласти край перформенсу з переїздами дітвори з одного офісу до іншого і віддати їх в інші школи, коли вже так ситуація зав'язла. Однак у світлі того, що білоруська мова остаточно перейшла в Білорусі в розряд екзотики, язик не повертається відмовляти дітей і батьків продовжувати боротися за свій ліцей, за право навчатися рідною мовою.

Тіна ПАЛИНСЬКА.

Мінськ.

  • 82% членів Американської торгівельної палати в Україні вважають боротьбу з корупцією пріоритетом №1 для України

    Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>

  • Україна і семеро гігантів

    Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>

  • Шлях через Україну

    Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>

  • Дружнє плече на шляху до ЄС

    Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>

  • Кордони для «Лікарів без кордонів»

    Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>

  • Кому мінімум, кому — банкрутство

    Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>