В особливому етнічному середовищі гірських районів Івано-Франківщини, де мешкають бойки та гуцули, найкраще збереглися прадавні обряди і звичаї, хоча й сюди докотилися новомодні, зокрема шлюбні, віяння. Уже здебільшого показовою стає колись обов'язкова їзда молодят на конях у національному вбранні з гільцем — уквітчаним деревцем. На зміну кінному шлюбному кортежу прийшли розцяцьковані іномарки і вбрання з міських весільних салонів. Однак у Карпатах наречені-горянки продовжують дещо робити за прадавніми приписами.

Івано-Франківськ — симпатичний і комфортний для проживання галицький поліс, що підтверджують не тільки його мешканці, а й організатори Всеукраїнського конкурсу «Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку», котрим опікується Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства. Починаючи з 2002 року, столиця Прикарпаття один раз удостоїлася «золота» і тричі «срібла» після прискіпливих оглядин членами журі всіх українських міст із населенням від 200 тисяч до півмільйона осіб.

Радянська влада свого часу надала Івано-Франківщині особливий статус «закритої зони». Можливо, аби помститися за те, що це — батьківщина Степана Бандери, може, з інших мотивів, але після Другої світової війни «совіти» мілітаризувалися в області до зубів і заборонили ступати сюди нозі іноземця, зокрема й уродженцям Прикарпаття, котрі з різних причин опинилися по той бік залізної завіси. Окрім проблем у спілкуванні із закордонними родичами, «закритість» обернулася для прикарпатців й приземленішими незручностями, яких не могли бачити чужинці. Приміром, дороги тут не витримували ніякої критики. Місцеві автодорожники тоді отримували замість бітуму залишки гудрону і покривали ним прикарпатські дороги: під теплими сонячними променями ця в'язка суміш розм'якала, як пластилін.
Півтора десятиліття тому Івано-Франківщина відкрилася світові. І відразу сюди хлинули українці післявоєнної еміграції. Їм було байдуже до стану доріг — лише б побачити рідні місця, залишені в молодості. Корінні іноземці в Карпати на відпочинок не поспішали: тутешня гірська краса красою, але сервіс — не той, а дороги, за їхніми оцінками, взагалі придатні лише для екстремального ралі. Отже, стільки б місцева влада не робила ставок на багатообіцяючі туристично-рекреаційні перспективи, без шляхів сполучення, звичних для вибагливої Європи, поки що нічого тішитися ілюзіями.
Наскільки ми відстали в дорожньому будівництві від західних стандартів і що там видно в кінці автомобільного тунелю, з'ясовуємо в розмові з начальником служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області Сергієм Сендерським.