Шість горлянок на вагу золота
У суботу в Жовтневому палаці львівських «піккардійців» викликали «на біс» руками і ногами Аліна СТРИЖАК   

Перед концертом «Піккардійської терції» я домовилася зі своїми знайомими зустрітися біля входу в Жовтневий палац — мала два вільних квитки. І вже за сотню метрів зрозуміла, що набагато легше було б знайти класичну голку в копиці сіна. Величезний вулик перед усіма входами. Постійно запитували, чи є вільні квитки. Були й такі лаконіки, що не казали нічого, а тримали на пузі табличку «Квитки куплю». Закінчилося тим, що заповітні клаптики паперу, призначені для знайомих, у мене вирвала з руками молода панна, без вагань виклавши 140 гривень. Вже в холі народ ніби трохи розповзся — в кутку продавці загрібають по сорок гривень за нову «Антологію» і трохи менше — за альбоми «Ельдорадо», «Я придумаю світ» та «Сад ангельських пісень». У залі кого тільки не зустрінеш, починаючи Юрієм Макаровим і закінчуючи моїм університетським викладачем. Десь тричі глядачі починали аплодувати, але «піккардійці» виявилися доволі проханими.

Книжку — в музей?
У рамках проекту «Відкрита книга» тiльки один день демонстрували раритетний стародрук — Євангеліє Івана Мазепи, а попереду — презентацiя «Слова о полку Ігоревім» Валентина КЛИМЕНКО   

Розгорнуту минулого тижня в Національному художньому музеї виставку «Відкрита книга» ні в якому разі не слід розглядати як списування книжки у розряд музейних раритетів, до яких у повсякденному житті нікому немає діла. Навпаки, це тенденція до актуалізації «книжкового питання» в умах сучасників, до вписування видавничого продукту в мультикультурний синтез. Її ще можна розглядати як рекламу книговидання і культури книгочитання загалом і як нетрадиційну піар-кампанію харківського наукового видавництва «Акта» зокрема. Місце ще й прозоро натякає на те, що в книжці не тільки є що почитати, а й на що подивитися.

Сокуров-сан. Тінь непосадженого дерева Андрій ШЕСТАКОВ   

Навколо його імені крутиться безлiч легенд. Свого часу всі його «застійнорічні» фільми опинялися «на полиці». А у 1995 році, за рішенням Європейської кіноакадемії, Сокурова було включено до числа ста кращих режисерів світового кіно. В Росії ж він і досі залишається «неприйнятим», чужим митцем.