Різдво з оптимізмом

Різдво з оптимізмом

Тисячоліття нашої історії насичені подіями та звершеннями, чимало з яких стали епохальними. Одне лише XX століття — початок «ери радіозв’язку», «атомної», «космічної» та «комп’ютерної» епох. Перелік подій, вартих того, щоб започаткувати собою новий період в історії людства — величезний. Кожна культура так і чинила — розпочинала відлік років iз події, яку на той час вважали найсуттєвішою. У християнстві це — поява на світ Ісуса Христа, якого вважали провісником нового світу і, відповідно, нового часу для всіх християн. Сьогодні католиків на землі — понад мільярд, і православних — майже стільки ж. Утім дивно, що від певного часу третина населення Землі день народження «християнина номер 1», який, власне, і поклав початок сучасному літочисленню — Ісуса Христа, — відзначає... двічі на рік.

Дошкульна анатомія життя

Дошкульна анатомія життя

«Іронія покликана відтворити те, що зруйновано пафосом», — переконував Чехов. Серед блискучого сузір’я майстрів життєствердної іронії, гіркої усмішки часів «первісного соціалізму» — Аверченко, Теффі, Булгаков, Зощенко... Дошкульний пересмішник Саша Чорний, якому сьогодні виповнюється 130 років, за словами сучасників, був «найсумнішим серед тих, хто жартує професійно і найбільш незлобивим iз тих, хто висміює». Він спромігся припечатати влучним словом не те що людину — цілу епоху. Його шорсткий віршово–прозаїчний опис буття продовжує слугувати навчальним посібником iз профілактики дурості, пихи, зарозумілості — вічних болячок суспільства. У компанії цього пересмішника можна дозволити собі, за словами Вєнічки Єрофєєва, «і поблювати, і висякатися...» на весь оточуючий «тортоподібний гламур». А який «просунутий» творець знехтує сьогодні таку можливість?

Олександр Кошиць: дипломатія високого мистецтва

Олександр Кошиць: дипломатія високого мистецтва

«Вам заперечують існування вашої нації, але ваші співаки доводять світові, що ця нація має незрівнянно могутню і музикальну душу». Так захоплено французька інтелігенція відзначала безпрецедентний успіх виступів хору під орудою Олександра Кошиця у Франції. На думку істориків, ці виступи і сам маестро зробили на початку 1920–х років для України чи не більше, ніж увесь дипломатичний корпус. За радянських часів на батьківщині його ім’я замовчували, тоді як за кордоном Кошиця ставили в ряд найвидатніших диригентів ХХ століття. Сьогодні деякі культурологи вважають його фігурою за масштабом та неповторністю таланту рівною Тарасові Шевченку.

Той, що біг по хвилях часу

Той, що біг по хвилях часу

Чи ви замислювалися над тим, яка жага, які потреби людського духу викликали до життя феноменальний успіх творів Джона Толкієна, Джоан Роулінг? Людині завжди потрібна казка. Не лише дітям, а й дорослим. Вона — джерело високих людських пристрастей, названих «творчим занепокоєнням». Саме цим і цінний для нас невимовний, сповнений колориту й привабливості, казковий світ Олександра Грiна. Цей сонячний письменник був невиправним романтиком, патологічно закоханим у життя, попри всі його витончені каверзи. Дещо підзабутий сьогодні «співець нетутешніх кущів», шалений мрійник, він навряд чи здається таким уже потрібним нашому часові. На зміну героям Вальтера Скотта, Майна Ріда, Фенімора Купера, Жуля Верна, Джека Лондона, романтиків зовсім нещодавніх часів прийшли герої «сучасного зразка», з «ідеалами» сьогоднішнього дня.

Стрімкий політ до зірок

Стрімкий політ до зірок

«Ми відповідаємо за тих, кого приручили...» — з часів нашої юності з нами назавжди залишилися ці проникливі слова славного сина Франції, який пробудив у нас перше відчуття причетності до неозорої і водночас крихкої «планети людей», до вселюдського братерства. З його ім’ям ми пов’язуємо зародження в нас щемного почуття романтичної окриленості, віри у власні сили. Воно назавжди залишиться символом безкорисливої любові, самопожертви заради права відчувати себе Людиною.

Соколиний вік

Соколиний вік

Київ посідає особливе місце в історії вітчизняної авіації. Саме тут знялися в повітря перші в Російській імперії та в Україні літаки місцевого виробництва. І сьогодні Україна є однією з восьми авіабудівних держав світу. Ми маємо повний авіаційний цикл — здатні проектувати, виробляти, експлуатувати і ремонтувати літаки. Саме в нашій країні створені й нині літають найбільші в історії людства крилаті машини Ан–124 «Руслан» та Ан–225 «Мрія». А починалося все рівно сто років тому...

Обганяючи власний страх

Обганяючи власний страх

Усяка жива істота на Землі уникає ситуацій, які несуть небезпеку для життя, загрожують виживанню виду. Окрім одного — Homo Sapiens. Є люди, які, уникаючи комфорту й безпеки, вишукують труднощі, аби їх долати. Зазвичай реакція на такі дивні життєві засади — скептична посмішка («чого ото лізти до дідька в пельку»). І водночас... заздрість. Адже саме людина, яка випробувала себе на міцність у небезпечних обставинах, стверджується у гордому праві — вважати себе Людиною.

Усе, що він пропонував, попервах вважали неможливим. Його план перетину на лижах Гренландії, цього найбільшого і найсуворішого за природними умовами острова Землі, сприйняли як фантазію самовпевненого молодика. А пропозиції щодо полярної експедиції, на думку знавців, геть суперечили загальновизнаним поглядам на шляхи та засоби здійснення такого зухвалого починання: «чисте безглуздя», «згубний план». Дійсно — «замурувати» корабель у лід і дрейфувати на вмерзлому судні у недоступні, не відомі досі широти — таке могла породити хіба що збуджена фантазія відчайдуха, який, вочевидь, «не при собі».

Але опоненти Фрітьофа Нанесена погано його знали! Успіх гренландської експедиції Нансена зовсім не був випадковим. Як не була самоціллю і сама ця експедиція. Похід через Гренландію — лише пролог до іншої, масштабнішої, оборудки, ідею якої дослідник виношував упродовж багатьох років. І ще довше він готувався до неї — усе своє життя. Саме воно стало однією великою пригодою, подорожжю до самого себе.

Демон з очима Врубеля

Демон з очима Врубеля

29 квітня Національний заповідник «Софія Київська» презентував у музеї «Кирилівська церква» проект, темою якого стало сакральне мистецтво у творчості Михайла Врубеля. Проект покликаний прослідкувати генезис розвитку творчості Врубеля. На тлі монументальних розписів Кирилівської церкви відбулася електронна презентація сакральних творів Врубеля, оригінали яких зберігаються у колекціях різних музеїв Росії та України — третьяковської галереї (м. Москва), Державного російського музею та Всеросійського музею ім. О.С. Пушкіна (м. Санкт–Петербург), ФГУК Державний історико–художній та літературний музей–заповідник «Абрамцево» (м. Москва), Київського музею російського мистецтва та ін. Але янголи і богородиці — тільки один бік творчості видатного митця, внутрішніх демонів він теж вивів на світ божий своїх полотен.

Хто ж такий Врубель? Один із найтаємничіших митців, людина–парадокс, розумний і глибокий чоловік, який добре знав класичне мистецтво й літературу, розмовляв кількома мовами, але підтримував імідж легковажного, богемного персонажа. Багатьом мистецтвознавцям впадає у вічі містичний збіг життєвої стежки художника з драматичною долею літературного доктора Фаустуса. Втім, героя Манна було одразу ж повідомлено про домовленості з дивним відвідувачем — двадцять років геніальної новаторської творчості, а потім — хвороба і божевілля. А от чи передчував Врубель свою долю?

Аристократичне дитя богеми

Аристократичне дитя богеми

Таких як він — творців, що всотали у саму плоть пристрасті й неоковирності свого часу, із усією його жорстокістю та шармом, особливо цінують нащадки. Він прожив коротке й драматичне життя. Аристократ за народженням, він був, здавалося б, запрограмований Долею на безтурботне життя. Але у його випадку вона зволила піднести саркастичний і безжальний приклад «вищого» свавілля. Приклад цей вельми вражаючий і повчальний.

Європейський хуторянин

Європейський хуторянин

Здавалося б, творець українського правопису, перекладач Шекспіра, Гете, Байрона, Біблії, автор «Записок о Южной Руси», «Чорної ради» і багатьох інших визначних творів заслуговує на найщирішу повагу і вдячність українського суспільства. Тож наприкінці 20–х років Інститутом Тараса Шевченка в УРСР було розпочато підготовку зібрання його творів у 25 томах. Але з’явилося лише три томи. Після цього і аж до 1969 року — майже повне мовчання, навпаки — «розвінчування» Куліша як «буржуазного націоналіста», «ворога Шевченка». «На жаль, і до сьогодні в українському літературознавстві не створено узагальнюючої праці, яка б об’єктивно розкрила багатогранну діяльність Пантелеймона Куліша. Бібліографічною рідкістю є його художні твори, а історичні та етнографічні праці не з’являлися друком уже добрих півстоліття», — писав Микола Жулинський у своїй статті про Куліша. На літературно–мистецькому святі в селі Оленівка (колишня «Ганнина пустинь») з нагоди 190–річчя письменника і громадського діяча міністр культури і туризму Василь Вовкун висловив думку, що до 200–річного ювілею класика його твори треба видати в повному обсязі.

Загалом же «Гарячий Панько Куліш» (а окрім того — Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин...) встиг «показати себе» мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно–наукової діяльності. Він виявив своє дарування як поет і прозаїк, історик і етнограф, перекладач і мовознавець, публіцист і культурно–освітній діяч. Саме він розробив упроваджену в Україні систему сучасного алфавіту й правопису, так звану «кулешівку» (на західних землях трансформовану в «желехівку»). «Чорна рада» — це перший український історичний роман, він змальовує трагічну сторінку — Україну часів Руїни, коли після смерті Богдана Хмельницького численні отамани борються за гетьманську булаву. Як сучасно звучать слова, вкладені Кулішем в уста наказного гетьмана Якима Сомка: «Гетьмануй над нами хто хоч — чи рицар, чи свинопас, аби ми полковникували»! Тож письменник заклав у творі свого роду «часову міну», надовго залишивши в суспільній свідомості змальовані ним взірці слизького пристосуванства, яке гнеться перед будь–ким, аби тільки верховодити над іншими. Саме тому такий «надміру балакучий» автор навряд чи всім до вподоби й у сьогоднішні часи...