Найкращі і найсучасніші розробки київських проектувальників утілено на станції метро «Вирлиця», яку відкриють напередодні жіночого свята. Таку назву вона отримала завдяки своєму сусідству з мальовничим однойменним озером. Місце її розташування — проспект Миколи Бажана, на перегоні між станціями «Харківська» та «Бориспільська» Сирецько-Печерської лінії. Станція мілкого закладання, з одним вестибюлем, який приєднується до підземного пішохідного переходу через проспект. Утім проектом передбачено й інший вихід — у бік озера. Донедавна на місці станції був резервний комплекс для висадки пасажирів, однак вирішили, що його слід перепрофілювати. Відстань між станціями «Харківська» і «Бориспільська» виявилася завеликою і тому перепроектували комплекс у повноцінну станцію метро. Звісно, попередня забудова не могла не позначитися на архітектурі станції. Її неординарність полягає в тому, що посадкова платформа має вигнуту форму. Для зарубіжних метробудівців це звичне явище, а от у Києві таку платформу зробили вперше.

Якщо в Луганську дивитися не під ноги, а трохи вище голів перехожих, то може скластися враження, що це цілком сучасне місто. Навіть надсучасне — в ньому всюди навішано силу-силенну бігбордів, лайтбоксів та різноманітних «розтяжок». Їх із розрахунку на квадратний метр стільки, що, напевно, такого не зустрінеш у жодному місті Європи, Америки чи Азії. Як і півтора року тому, сьогодні на цих щитах розміщено переважно політичну рекламу, однак є й певна відмінність: сьогодні вже не з кожного дивиться кандидат на прізвище «Тому що». Сьогодні трапляються емблеми партій, які не мають жодного вiдношення до цього кандидата. Хоча й не так часто...

Донедавна інформація про те, яким насправді є енергетичний баланс держави, вважалася таємницею за сімома печатками. Однак тепер, коли енергетичну безпеку зведено в ранг національних пріоритетів, щодо цього можна почути багато чого цікавого і повчального. Скажімо, недавно на одному з «круглих столів» радник Президента України Іван Діяк оприлюдив дані про питому вагу природного газу в структурі енергетичного балансу України, — як виявляється, це 45 відсотків. Отож решту 55 відсотків становлять інші види енергоносіїв, але в якій кількості і за якою ціною — нехай кожен судить про це на свій розсуд. На такі заяви й опираються у своїх дослідженнях наші науковці, зокрема директор Інституту інформатики та управління НАН України Леонід Гамбаров. Пославшись на згадану цифру, він зробив свої розрахунки і дійшов висновку, що на енергетичному ринку «щезають» невідомо в якій чорній дірі десять мільярдів гривень, сплачених населенням за нараховані на нього енергоносії. Отож вкотре можна пересвідчитися: те, як функціонує наш житлово-комунальний комплекс і кого він «підгодовує» коло себе, — це одна із загадок вітчизняної економіки. І таких загадок в українській енергетиці чимало.