Конкуренція у мистецтві — це більше, ніж конкуренція. Бо коли за право бути першим змагаються, скажімо, приватні клініки чи дрібні підприємства, які займаються ремонтом взуття, то зрозуміло, що боротьба йде за клієнта, а значить — і за майбутні прибутки. В мистецтві ж існують значно серйозніші приводи для того, щоб розчохлити свої шаблі і з вигуками «Я — найкращий» ринутися в бій за наші з вами симпатії. Йдеться про власні амбіції актора, художника чи музиканта, які не йдуть ні в яке порівняння з меркантильними прицілами на майбутнє представників інших професій. А тому й трусяться митці над своїми виставами/полотнами/музичними творами, наче над дітьми рідними, бо знають, що з власними амбіціями жарти кепські. У випадку чого — загризуть, і ніякі виправдання-самонавіювання не допоможуть.

У приміщенні Музею книги і друкарства України, розташованого на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, відкрито виставку відомого майстра фотографії Володимира Жидченка.

За радянських часів випускник Московської консерваторії імені Чайковського разом iз дипломом отримував перепустку до найпрестижніших оперних театрів країни. А якщо в твоєму репертуарі вже були партії Князя Ігоря, Фігаро, Онєгіна, Жермона — то і про місце в основному складі можна було не хвилюватися. У 1971 році Григорій Гаркуша мав і диплом консерваторії, і арії у своєму творчому активі. (А до цього закінчив Дніпропетровське музичне училище).