Піруети під п'єдесталом

07.02.2006
Піруети під п'єдесталом

У польотi Станiслав Кравчук. (Фото РЕЙТЕР.)

      Напередодні старту зимової Олімпіади в Турині шанси українських спортсменів оцінюють досить обережно. Після попередніх Ігор ми взагалі зневірилися в тому, що здатні здобувати нагороди на льоду чи снігу. Наші фігуристи, біатлоністи, санниці та фристайлісти під час чотирирічного міжолімпійського циклу іноді потрапляли у призери престижних міжнародних стартів, але впевненості в тому, що вдасться зробити бодай один крок уперед порівняно з Солт-Лейк-Сіті, немає. Однак можуть же завсідники місць «одразу під п'єдесталом» нарешті «вистрілити»? Можуть. Тож ми тримаємо кулаки в тому числі за вітчизняних майстрів «акробатики на лижах», які на Іграх-2002 були чи не найближче з усієї української делегації до нагород: Станіслав Кравчук взяв тоді п'яте місце.

      У словах держтренера Антоніни Данилової напередодні туринських стартів наших фристайлістів відчувається стриманий оптимізм:

      — У нас такий вид спорту, що на одному турнірі спортсмен може стати першим, а на наступному — невдало приземлитися і «відлетіти» на останнє. Від мене ви не почуєте традиційних для нашого спорту нарікань на брак фінансування. Навпаки, упродовж усього олімпійського циклу в нас не було проблем із забезпеченням програми підготовки. На різноманітних стартах упродовж цього часу наші фристайлісти потрапляли в призери, були й далекі від п'єдесталу місця. Утім найголовніше, що наші лідери на сьогодні володіють складними програмами, які дозволяють претендувати на призи. Передбачити, наскільки їм вдасться реалізувати свій потенціал саме на Олімпіаді, важко. Всі очікують, що ми зробимо цей крок уперед. Принаймні останні результати дають підстави на це сподіватися. Щоправда, не слід забувати і про «суддівський фактор», який у нашому суб'єктивному виді спорту теж часто стає визначальним. І все ж самі спортсмени повинні як мінімум виконати ті складні програми, якими володіють, і красиво приземлитися. Тоді медалі від них нікуди не дінуться.

      Наприкінці нашої розмови вже «без диктофона» Антоніна Петрівна дещо заінтригувала. Вона сказала, що є певні причини, через які наші майстри фристайлу можуть і не реалізувати свої можливості, але розповідати про це тренер поки не буде. Справді, якщо в Турині нам пощастить здобути нагороду, то до проблем можна буде й не повертатися, а якщо ні — чому б і назвати причини невдачі. Оскільки спортсмени вже виїхали на місце найважливіших у кар'єрі змагань і не зможуть прочитати ці рядки, спробуємо самотужки вгадати, що ж це за таємничі «причини», які можуть завадити українцям виконати програму-максимум.

      Як уже відзначалося, у фристайлі немає проблем із фінансуванням. Щодо умов підготовки, то вже традиційно для наших «зимовиків» вони це питання вирішують завдяки закордонним зборам і стартам. У нас з'явилася база міжнародного рівня в Заросляку (Івано-Франківська область), яка, посприяє підготовці спортсменів уже до наступної Олімпіади. Також можна дивитися в майбутнє з оптимізмом і завдяки тому, що в нас підростає «нова хвиля» спортсменів, які пройшли спеціалізовану підготовку саме з фристайлу, тоді як наші «перші ластівки» приходили у «піруети на лижах» з інших видів спорту — гімнастики, акробатики тощо. Тепер же в Україні є школи, де відразу готують фристайлiстів. Тому, щоб знайти «чорну кішку в темній кімнаті», довелося зайти на інтернет-форум фристайлістів і побачити там відверту розповідь, як невдало розпочинався цей олімпійський цикл для провідних «акробатів на лижах».

      «Почався новий олімпійський цикл, змінилося керівництво НОКу та Держкомспорту, полетіли тренерські «голови» (Костянтина Данилова на посаді головного наставника збірної України з фристайлу замінила його однофамілиця Антоніна Данилова), але підхід до спортивної справи залишився таким же», — читаємо на форумі.

      А ось слова одного з наших провідних фристайлістів Енвера Аблаєва: «Після Олімпійських ігор-2002 ситуація не поліпшилася, а погіршилася. Всю осінь та частину зими ми сиділи вдома, займалися загальною фізичною підготовкою в залі на тренажерах та іноді на батуті. Спеціальну підготовку до сезону ми розпочали лише 19 грудня в Москві. Тільки там уперше після Олімпіади в Солт-Лейк-Сіті ми побачили сніг і вийшли на трамплін. Тривала підготовка аж кілька днів. Пострибали — й одразу на Кубок світу».

      «Найприємніша» ж несподіванка чекала на наших фристайлістів по приїздi до США, на етап Кубка світу в Дір Веллі. Енвер Аблаєв: «Спочатку планувалося повезти на чемпіонат світу делегацію з 14 чоловік: десятьох спортсменів (це при тому, що квота — вісім), трьох тренерів та одного лікаря. Коли ж дійшло до справи, то поїхали лише четверо: Ігор Ішутко, Станіслав Кравчук, я та наш тренер Анатолій Мазур. З жіночої збірної взагалі нікого не взяли. Наразі там лише юніорки, неспроможні конкурувати з дорослими спортсменками, а лідер Тетяна Козаченко ще не відновилася після травми. Бронь у готелі і не скасували. Але ж це Америка, там так не робиться, тож, коли ми прийшли поселятися, адміністратор показав список із 14 прізвищ і рахунок на три тисячі доларів. А коли ми відмовилися платити — нам показали на двері».

      Станіслав Кравчук: «Ключ від номера нам таки дали, до змагань нас таки допустили, але до тренувань — ні. Тож ми стояли й дивилися, як стрибали інші. Про наші «подвиги» у Дір Веллі знали всі, починаючи від службовців готелю і закінчуючи публікою та суддями. Одним словом, «рекламу» нам влаштували краще нікуди. Дивно, що після такого нас ще більш-менш справедливо оцінили під час змагань».

      Нагадаємо, що це був лютий 2003 року; Аблаєв у Дір Веллі став четвертим, а Кравчук — п'ятим. Тоді ж ми дізналися, що Дмитро Марущак виступає вже під російським прапором, хоча навіть у офіційних протоколах Міжнародної лижної федерації він був записаний українцем.

      Якщо читати «між рядками», то в Турині українці у фристайлі боротимуться не лише за виконання складних елементів, а й за повернення серйозного ставлення до себе з боку суддів.