Мега-силач із Прикарпаття

02.12.2005
Мега-силач із Прикарпаття

Дружні обійми прикарпатців Віталія Пономаренка та Василя Вірастюка у Коламбусі.

      У середовищі фізично найсильніших світу цього донедавна українську націю особливо переконливо представляв потужний, 155-кілограмовий, стронгмен Василь Вірастюк, котрий народився і виріс у Івано-Франківську, а тепер «обживає» Київ. У листопаді цього року небосхил світового пауерліфтингу заяскравів від спалаху ще однієї прикарпатської мега-зірки — 31-річного Віталія Пономаренка. І хоча його зріст та вага дещо губляться на тлі великогабаритних атлетів, у вправі «жим лежачи» він продемонстрував те, чого не вдавалося зробити ще жодному представникові усіх часів і народів. «Віталій установив фантастичний рекорд, якого ніхто в найближчі роки не очікував, — підтверджує головний тренер Української асоціації WPC-WPO Володимир Семенчук. — Поліпшення цього результату вже буде не рекордом, а дивом».

      Віталія, на відміну від багатьох осіб, увінчаних лаврами, це фантастичне досягнення не затягло у захмарні висоти зірковості. « Я залишаюся таким, яким був раніше, — зізнається рекордсмен світу. — Хоча знаю чимало спортсменів, у котрих після великих перемог ( чи вони самі вирішили, що перемоги — великі) змінилися не лише манера поведінки, а й навіть хода. Таких людей не розумію».

 

«Моя бабуся, Антоніна Сергіївна, піднімала вищий за неї міх картоплі»

      — Попередній рекорд — 332 кілограми, — встановлений американцем Робертом Хальбертом у вправі «жим лежачи», тримався з 2001 року. Ти заздалегідь знав, що на змаганнях у Гельсінкі для першого підходу замовиш 340 кілограмів, чи мав намір починати з меншої ваги? — запитую Віталія.

      — Виліт із Києва у нас був запланований на середу, а в понеділок я ще раз у тренувальному залі підійшов до штанги і взяв цю вагу для впевненості. Тому в Гельсінкі сумнівів не виникало щодо першої спроби. А під час другої і третьої я ще двічі побив щойно встановлений мною світовий рекорд з результатами 350 і 355 кілограмів.

      — На більше вже не вистачило сил?

      — У регламенті змагань передбачений і четвертий підхід для встановлення світового рекорду. Скористатися ним мені пропонували й організатори змагань. Я відмовився, хоча відчував у собі сили підняти ще важчу штангу. Треба було щось інтригуюче залишити на майбутнє.

      — І коли те майбутнє планується?

      — З грудня починаю підготовку до найпрестижніших у світі змагань, що традиційно відбуваються у місті Коламбус американського штату Огайо під патронатом Арнольда Шварценеггера. На них запрошують шість спортсменів-силовиків, які протягом року показали найкращі результати на будь-яких офіційних змаганнях. Тому спортсмена, котрий переміг у Коламбусі, називають найсильнішою людиною планети.

      — З Василем Вірастюком не мірявся силами?

      — Не можна нас рівняти, аби визначити, хто сильніший, — у нас різні спортивні дисципліни. Він змагається серед стронгменів, а я — у пауерліфтингу. У нього краще виходить піднімати камені, тягати автомобілі, у мене — штангу.

      — Ти виділяєшся в натовпі не великою масою тіла і високим зростом, а передусім широкими плечима і потужними біцепсами. Які твої параметри?

      — Обмірюванням свого тіла не захоплююся, але параметри треба знати, аби вдало підібрати екіпірування. Вага — близько ста кілограмів, зріст — 170 сантиметрів, об'єм грудної клітки — 1 метр 35—37 сантиметрів, об'єм біцепсів — трохи більше півметра.

      — Така статура, мабуть, — не подарунок природи, а результат інтенсивних тренувань.

      — У дитинстві я, слава Богу, не був ні кволим, ні хворобливим підлітком. Силу в руках відчував завжди. Мабуть, передалося генетично. Мої батьки родом із села Жерденівка Гайсинського району Вінниччини. Там через кілька городів і тепер живуть мої бабусі — Антоніна та Поліна. Антоніна Сергіївна, незважаючи на свій невеличкий зріст, піднімала — бачив на власні очі — вищий за неї міх картоплі. Такий, з яким лише два чоловіки справляються.

      — Отже, сила тобі передалася по бабусиній генетичній лінії?

      — Чоловіки в нашому роду теж не були слабаками. Розповідали, що мій дід чи прадід, точно не пам'ятаю, самотужки підняв 200-літрову діжку з водою і погасив пожежу, від якої могла згоріти хата.

      — У дитинстві ти теж піднімав важкі речі?

      — Спорт для мене розпочався з уроків плавання. У дитинстві трапилися два випадки, коли я ледь не втонув. Перший раз — у котловані, наповненому водою. Ходив по новобудові, послизнувся і впав. Вдруге, уже школярем, гуляв з хлопцями біля озера і теж не втримався на похилій дамбі — зсунувся у водойму, яка біля берега мала велику глибину. Врятувала куртка: вона тримала мене, як надувний матрац, поки не підоспіли рибалки. Тому мама визначила першу спортивну дисципліну — плавання. Згодом відвідував секції вільної боротьби та дзюдо. Коли навчався в Івано-Франківському технікумі електронних приладів, зайнявся важкою атлетикою — просто тренажерний зал був неподалік мого будинку. Тренувався для себе, аби бути хоч трохи схожим на Шварценеггера та Сталлоне. Тепер це називається бодібилдінгом, а тоді просто «качалкою». Спеціалізуватися на пауерліфтингу почав з 1993 року. Спершу, чесно кажучи, і це слово не міг вимовити. А коли освоївся в новому виді спорту, то дізнався, що і в Україні є чимало спортсменів, котрі мали високі показники. Це був орієнтир для мене.

«Мати привабливу фігуру доступно всім, навіть людям iз фізичними вадами»

      — Коли ти став професіоналом?

      — Як любитель виступав за збірну України на чемпіонатах Європи та світу, але кошти для цього мусив шукати сам, допомагали переважно рідні та знайомі. Карту професіонала здобув минулого року.

      — Тепер ти — світовий рекордсмен серед профі. Місцева влада мала б тебе на руках носити, використовуючи ім'я Віталія Пономаренка для популяризації Івано-Франківська не тільки у світі спорту.

      — У квітні за участi представників медіа відбулася моя зустріч iз мером Івано-Франківська паном Зіновієм Шкутяком. Влада пообіцяла підшукати приміщення — достатньо 10 на 20 метрів — для обладнання спортзалу. Ішлося також, але дуже неконкретно, про виділення квартири, та потім це питання, так би мовити, зняли з порядку денного. Згодом мені запропонували напівпідвальне приміщення по вулиці Пулюя, однак воно перебуває у такому жахливому стані, що легше щось побудувати нове, ніж братися там за ремонт.

      — Під твоїм патронатом троє студентів Івано-Франківського національного університету нафти і газу — Михайло Калин, Вадим Мисяк та Віталій Богачевський — у Гельсінкі стали чемпіонами Європи серед юнаків. Ти починаєш створювати власну школу пауерліфтингу?

      — Хлопці зверталися до мене по поради, на які змагання можна поїхати і як краще до них підготуватися. Я показував їм дещо нове з техніки пауерліфтингу, допоміг скласти раціон харчування для відновлення сил після великих фізичних навантажень. Коли виникла можливість поїхати в Гельсінкі, хлопців фінансово підтримав ректор університету Євстахій Крижанівський. І вони виступили там гідно.

      — Не всі можуть досягнути у спорті високих результатів, проте мати привабливу спортивну фігуру, поза сумнівом, хоче кожен підліток і юнак. Це доступно всім, окрім людей з фізичними вадами?

      — Звичайно. Доступно навіть тим, хто має проблеми зі здоров'ям. Ось у Львові, знаю, є такий відомий спортсмен — Олексій Соловйов. У його залі пауерліфтингом займаються і юні львів'яни з дитячим церебральним паралічем. Фізичні й психологічні результати очевидні: діти почуваються впевненіше в житті. Якби в Івано-Франківську мені допомогли відкрити спортзал чи центр пауерліфтингу, ми обов'язково б запросили до себе і таких дітей.

      — Серед молоді, яка качає м'язи, нині дуже популярні різноманітні протеїнові набори. Наскільки доречне їх вживання для людей, котрі не займаються спортом високих результатів?

      — Споживати їх просто так немає потреби. Протеїни призначені для побудови м'язів у спортсменів. Вони заміняють білок тваринного походження. Велика кількість м'яса і для гаманця, і для шлунка обтяжлива. Тому спортсмену краще випити склянку протеїнового коктейлю, ніж потіти над кілограмом м'яса. Але до всього треба підходити індивідуально.

«Любов держави і спортсменів, які її прославляють, має бути взаємною»

      — Тебе не спокушали виступати за якусь іншу, багатшу, ніж Україна, державу чи переїхати у велике українське місто?

      — З конкретними пропозиціями ніхто з іноземців до мене не звертався, хоча в інші міста України, справді, запрошували, обіцяючи чудові умови для проживання і тренувань. Та я нікуди не збираюся виїжджати — мені дуже комфортно жити саме в Івано-Франківську, де маю багато друзів і знайомих. Хотілося б, звичайно, отримувати від прикарпатської влади якусь допомогу, бо комерційних змагань із пауерліфтингу, де можна отримати винагороду, — в Європі обмаль. І суми там незначні. Світовий рекорд у Гельсінкі оцінили в тисячу доларів. Щодо патріотизму, то, не сприйміть це за голосні слова чи популізм, я справді люблю свою державу, її прапор і гімн. Думаю, що ця любов повинна бути взаємною, тобто високі чиновники мали б створювати для спортсменів, які прославляють державу, умови, не гірші, ніж у наших сусідів.

      — Ти особисто знайомий із Шварценеггером. Чи справді, аби з ним сфотографуватися, треба заплатити 50 доларів?

      — Не скажу, що я запанібрата з паном Арнольдом. Спілкувався з ним, хоча й не дуже довго. Він там у США шалено популярний. Ще десять років тому я не міг собі уявити, що бачитиму і розмовлятиму з кумиром. А заробляти на фотографуванні зі знаменитостями у Штатах, мабуть, — вид бізнесу. Коли я був на змаганнi у Коламбусі, то еліта бодібилдiнгу, той же Джей Катлер, фотографувалася за гроші. Охоронці пропонували бажаючим оплатити талончики і ставати в чергу. Мій колега з Києва Дмитро Соловйов підізвав Катлера до нас і сказав, показуючи на мене: «Цей чоловік виграв змагання «Арнольд класік» і хоче з тобою сфотографуватися. Тоді Джей відсунув у сторону свого охоронця і фотографувався, скільки ми забажали. А опісля подякував за увагу до нього.

      — Як відпочиваєш від тренувань?

      — Раніше більше часу проводив із друзями. А після народження донечки Анни — їй виповнилося лише півроку — стараюся гуляти з нею на свіжому повітрі. Це найкращий сьогодні для мене відпочинок. З дружиною Танею випадково познайомився на речовому ринку — вона там продавала парфумерію. Зустріч припала на мiй день народження, і я запросив її на каву. Слово за слово — і відразу стало зрозуміло, що нам удвох дуже затишно — наші душі знайшли одна одну. І це відчуття відтоді ніколи не зникає.

      — Що ще для душі — книги, фільми, інтернет?

      — Люблю музику усіх рокових стилів — арт-рок, хард-рок, хеві-метал, панк. Так само із задоволенням слухаю класику.

      — Окрім протеїнових коктейлів, у рекордсмена світу є якась улюблена страва?

      — Однієї страви, за яку пішов би на барикади, немає. Люблю пельмені, курку-гриль, смажене м'ясо, зокрема шашлик. Коли обставини змушують, можу сам стати до плити і накрити стіл.

      — Що пропонуєш друзям до святкових страв?

      — Особисто я, якщо дозволяє спортивний режим, віддаю перевагу горілці вітчизняного виробництва. Якось так виходить у компаніях — я першим не хапаюся за пляшку, — що наливати чарки під добре слово та приказку довіряють саме мені. І всі кажуть, що в мене легка рука.

      Відпочинок відпочинком, а треба скоро братися за інтенсивні тренування. У березні нинішнього року я на «Арнольд класік» був першим, тому тепер доведеться і там захищати чемпіонський титул.