Сьогодні в українському прокаті стартує довгоочікувана (для прихильників Антоніо Бандераса, Кетрін Зети-Джонс та видовищних бійок і погонь на екрані) стрічка «Легенда Зорро». Як обіцяють автори фільму, він буде не менш захоплюючим, ніж «перша серія» — «Маска Зорро», яка зібрала у світовому прокаті понад 250 мільйонів доларів. У «Легенді» безстрашний герой Бандераса знову бореться зі злом, і йому непогано допомагає кохана дружина Єлена (Зета-Джонс), із якою вони вже встигли прожити у щасливому шлюбі десять років і народити симпатичного сина Хоакіна. До слова, пригоди звалюються на голови безтурботного сімейства саме тоді, коли Алехандро де ла Вега (він же, але у масці й характерному капелюсі — Зорро) обіцяє дружині й синові більше ніколи не одягати костюм загадкового месника й спокійно сидіти вдома перед каміном, замість гасати за бандюгами на коняці.

Майже кожне творіння, що стає популярним в усьому світі, — чи то книга, чи пісня, — ризикує наштовхнутися на оцінку на кшталт «десь ми вже таке чули (бачили, читали)», і його автора підозрюватимуть у плагіаті. Дуже часто такі претензії пов’язуються зі звичайною чорною заздрістю, хоча іноді справді слід замислитися: а чи не використав цей митець для свого злету і, відповідно, збагачення, інтелектуальну власність інших авторів? З огляду на те, що американський письменник Ден Браун — автор релігійно-пригодницького детективу «Код да Вінчі» — віднедавна став одним із найчитабельніших літераторів у світі (і вже точно найбагатшим), йому адресують і відповідну кількість закидів та звинувачень. Скажімо, такі собі Річард Лі та Майкл Бейгент звинувачують Брауна в незаконному використанні висновків, що містяться в їхній книзі «Священна кров та святий Грааль».

Це тільки на перший погляд здається, що акторська професія дуже проста й складається із суцільного задоволення. Насправді навіть найзірковіші її представники не лише пожинають лаври слави, отримують чималі гонорари й купаються в обожнюванні прихильників, а й страшенно втомлюються, важко переживають деякі ролі, а нерідко навіть ризикують власним життям. От, наприклад, жіночий улюбленець Джордж Клуні через одну роль ледве не вкоротив собі віку.

Дивну картину можна спостерігати в парафіяльній церкві британського містечка Берроу, що у графстві Саффолк. Під час проповідей у храмі між рядами лавок бродять кози й вівці, а поруч зі священиком в урочистій позі стоїть осел. Ні, це не витівки хуліганів. Такий «зоопарк» у Божому домі можна спостерігати регулярно, і організовує видовище... сам пастор.

— Не ходи туди. Вдень там собак спускають.
— А вночі?
— А вночі — надувають.