Захисник надій дітей і дорослих: історія вчителя Володимира Сокола з Харківщини, який боронить Україну

Учасник Антитерористичної операції на сході України, один з найактивніших педагогів Харківщини Володимир Сокол, який з перших днів війни захищає нас у складі військової частини ЗСУ, розповів «Україні молодій» про те, як переживає свою персональну емоційну трансформацію.

Педагог у Силах оборони додає рівноваги побратимам

До початку війни Володимир Вікторович учителював у молодшій школі КЗ «Харківський ліцей №106 імені Володимира Кисіля».

Він увійшов до ТОП-50 найкращих учителів України за версією Global Teacher Prize Ukraine, брав участь у встановлені чотирьох знакових освітянських рекордів та разом з учнями за підтримки Global Office намагався потрапити до книги «Світові рекорди Гіннесса».

«Педагогам, які стали військовослужбовцями, складно, — розповідає він. — Адже вчителі завжди боролися за знання дитини, а зараз... воюють за життя. Армія — це досить грубий світ, часом жорстокий. Та і війна не краще місце для ввічливості. І ось зберегти себе, свої переконання і, звісно, загалом гуманізм дуже важко. Мабуть, це найголовніша причина, чому кажу, що вчитель на війні все ж є суперечливим явищем».

Як розповів «УМ» пан Сокол, спочатку багато товаришів по службі дивувалися, що він, учитель, робить в армії. Проте наголошує, що насамперед це дає повагу до самого себе, а людям навколо додає спокою, бо поряд виважена людина, педагог, а отже, є впевненість, що все гаразд.

Володимир Вікторович визнає, що йому на фронті таланить на гарних людей, адже до нього всі добре ставляться, допомагають, усіляко підтримують, тому що дається взнаки природна повага учнів до вчителя. Адже всі бійці тут — це чиїсь учні, але... комусь і вчителі. Відтак і на фронті, і в тилу до учителя — особливе ставлення, як до захисника дитячих надій.

Зв’язок з освітянами й учнями — онлайн

За час перебування на військовій службі педагогові, який також викладає англійську мову і предмет «Захист України» в старших класах, доводилося освоювати різні спеціалізації.

Зокрема, вивчати тактичну медицину, бронетехніку, топографію, стрілецьке озброєння... Віджартовуючись, каже, що тут він почувається постійним учнем.

Однак якщо з’являється бодай маленька можливість, учитель із задоволенням виходить у свій улюблений освітянський простір — на дистанційні педагогічні конференції, на зв’язок із колективом ліцею і, звісно, на онлайн-зустрічі з рідним класом, адже після закінчення війни планує повернутися до вчителювання.

Так, наприклад, 21 вересня, у знаковий день, присвячений миру в усьому світі, а саме відсутності війни та насильства, Володимир Сокол зайшов в інтернет-режимі до своїх учнів-четвертокласників на урок читання, про що потім написав на сторінці освітнього закладу у фейсбуці так: «Надзвичайно мирні вірші читали сьогодні діти на уроці, який розпочався одразу після відбою повітряної тривоги у військово напруженому, але все ж незламному місті. Мирні слова на фоні війни: «Сонно з-за хмари дощ визирав, сіяв краплини в лузі між трав...». Однак кожен новий день — це сьогодення жахів та протистояння, надії та майбуття... У День Миру бажаю всім зустріти Переможний День!».

Лист учнів 2001 року

До «УМ» потрапив лист-прохання колишньої учениці пана Сокола. В ньому Альона Коверженко від імені всього класу (нині КЗ «Харківський ліцей №153»), в якому Володимир Вікторович був класним керівником одразу після закінчення університету, просить керівництво закладу, в якому той числиться зараз, посприяти контактами.

«Це був 2001 рік, ми були першим класом, де він був класним керівником, — написала Альона. — Наш клас хоче допомогти йому... Він надзвичайно багато зробив для нас!».

Ми звернулися до закладу, де до повномасштабної війни вчителював Володимир Сокол, і заступниця директора ліцею №106 з навчально-виховної роботи Юлія Раскатова розповіла, що коли отримала цей лист від учениці, то у неї навіть виступили сльози, настільки це було щемливо.

«Минуло так багато часу з того моменту, — сказала вона. — В нашому закладі це вже третій випуск його «молодшачків» буде... Це велике щастя, коли про вчителів так тепло відгукуються навіть через роки».

Зі свого боку Альона Коверженко прокоментувала, чим саме її класу і їй самій запам’ятався класний керівник Володимир Вікторович. Так, згадуючи шкільні роки, Альона з великою вдячністю відзначила кращі, на її думку, риси вчителя. За її словами, насамперед він був, і є для неї досі, взірцем доброзичливості, патріотичності, альтруїзму й ерудованості.

«Він був у нас класним керівником у 5-му і 6-му класах. Тобто, прийшов у складний час — саме додалося багато дисциплін, які читав не один, а вже різні вчителі. Тоді він дуже допомагав кожному учневі, зробивши нас дружніми і водночас дав нам, хоч як би це патетично звучало, якусь неймовірну внутрішню силу», — пригадує Альона.

Колишня учениця розповіла, що класний керівник організовував для них тоді справжні дивовижі: КВК, виїзні пікніки щосуботи, а на уроках англійської мови вони... співали пісні і ставили спектаклі. Наприклад, в одному в Альони була роль Червоної Шапочки.

Будучи дуже сором’язливою, учениця неабияк боялася, але надихаючі слова вчителя, що вона обов’язково все зможе і все буде добре, пам’ятає і зараз, коли з того несміливого дівчати вона у дорослому житті виросла у професійного організатора свят.

«Іще часто згадую такий випадок. У нас був хлопчик Богдан, який у початкових класах дуже погано навчався, з поведінкою теж було не дуже добре. Але прийшов Володимир Вікторович і неочікувано для всіх обрав його старостою класу. І така ступінь довіри кардинально змінила хлопця, — сказала Альона. — Узагалі, всі подібні вчинки були дуже цінними. Він, знаєте, бачив кожного учня якось по-особливому і всіляко усіх направляв».

Попереду багато цікавого

Сьогодні героїзм проявляють представники усіх професій. І приклади мужності демонструють абсолютно всі покоління українців.

Уже наприкінці нетривалої бесіди з Володимиром Соколом цікавлюся, про що той зазвичай думає в рідкісні моменти тиші без вибухів та психологічного навантаження, коли є мить зазирнути всередину себе.

«Все просто, — резюмує Володимир Вікторович, — в хвилини небезпеки думаєш, як вижити і як мало зробив. А в хвилини спокою думаєш, як добре жити і що б ти ще такого цікавого зробив!».

ДОСЬЄ «УМ»

Володимир Сокол

2004 — автор та організатор проведення найдовшого безперервного уроку з історії Харкова (350 хвилин).
2016 — спроба встановлення рекорду Гіннесса «Найбільший урок англійської мови» під патронатом GoGlobal.
2020 — встановлення рекорду України «Найбільша онлайн-сесія», участь у встановленні Національного рекорду «Наймасовіша онлайн-конференція для освітян», 13—17 квітня 2020, організатор «ЕдКемп Україна».