«Мертвій» владі «Гарячі припарки»

08.10.2003

      Ор­га­ні­за­то­ри фес­ти­ва­лю по­лі­тич­ної са­ти­ри «Га­ря­чі при­пар­ки» на Тер­но­піль­щи­ні впев­не­ні, що на­ра­зі він є чи не єди­ним та­ко­го ро­ду в Ук­ра­ї­ні (дій­с­т­ва на кшталт одесь­кої «Гу­мо­ри­ни» во­ни від­но­сять до жан­ру так зва­но­го по­бу­то­во­го гу­мо­ру і на­зи­ва­ють «за­бам­бу­рю­ван­ням на­ро­ду»). Що ж, як­що зва­жа­ти на те, де са­ме на­ро­див­ся фес­ти­валь два ро­ки то­му, то він — справ­ді май­же фе­но­ме­наль­не яви­ще. Пов'яза­но це з умов­ним, але до­сить чіт­ким по­ді­лом Тер­но­піль­сь­кої об­лас­ті на ра­йо­ни біль­шої та мен­шої гро­мад­сь­кої і по­лі­тич­ної ак­тив­нос­ті в кон­тек­с­ті як дав­ніх, так і ще зов­сім сві­жих іс­то­рич­них по­дій. Ла­но­веч­чи­на, бать­ків­щи­на «Га­ря­чих при­па­рок», у зв'яз­ку з цим вва­жа­єть­ся од­ноз­нач­но па­сив­ною, як і весь пів­ніч­но-схід­ний «кущ» ре­гі­о­ну. Втім у «бать­ка» фес­ти­ва­лю Ва­си­ля Не­руч­ка, вик­ла­да­ча міс­це­во­го проф­те­ху­чи­ли­ща і ди­рек­то­ра гос­п­роз­ра­хун­ко­во­го мис­тець­ко-спор­тив­но­го клу­бу «Три­зуб» (не плу­та­ти з ві­до­мою од­ной­мен­ною ор­га­ні­за­ці­єю. — Авт.), є де­що ін­ша дум­ка.

      — Сво­го ча­су як­раз на пів­ніч­но­му за­хо­ді об­лас­ті, — ка­же Ва­силь Не­ру­чок, — за­род­жу­ва­ла­ся Ук­ра­їн­сь­ка Пов­с­тан­сь­ка ар­мія. Від­по­від­но, у цих кра­ях по­тім був особ­ли­вий те­рор, то­му, мож­ли­во, в під­с­ві­до­мос­ті лю­дей за­ли­ши­лось біль­ше стра­ху та обе­реж­нос­ті. Але мої зем­ля­ки ні­чим не пос­ту­па­ють­ся га­ли­ча­нам, а за­раз на­ші ідеї і нас­т­рої, мож­ли­во, на­віть ак­ту­аль­ні­ші. Га­ли­чи­на чо­мусь не спі­шить під­т­ри­му­ва­ти Во­линь, але без об'єд­нан­ня впер­тих во­ли­ня­ків і ек­с­п­ре­сив­них га­ли­чан (та са­ма УПА з'яви­ла­ся ко­лись са­ме з та­кої єд­нос­ті) ми ні­чо­го не змо­же­мо змі­ни­ти на кра­ще.

      Ду­маю, це так са­мо важ­ли­во, як важ­ли­во, щоб по­ро­зу­мі­ли­ся і об'єд­на­ли­ся, нап­рик­лад, шах­та­рі і вза­га­лі весь ро­біт­ни­чий клас Схід­ної та пат­рі­о­тич­но на­лаш­то­ва­на ін­те­лі­ген­ція За­хід­ної Ук­ра­ї­ни.

      Про­дов­жу­ю­чи дум­ку па­на Ва­си­ля про не­фор­маль­не об'єд­нан­ня ре­гі­о­нів зад­ля під­ви­щен­ня їх­ньої по­лі­тич­ної сві­до­мос­ті й ак­тив­нос­ті, тре­ба де­що ві­дій­ти від роз­по­ві­ді про «Га­ря­чі при­пар­ки» за­ра­ди бо­дай по­біж­но­го зна­йо­м­с­т­ва з про­ек­том «Зо­ло­тий три­зуб», скла­до­вою яко­го во­ни є. Про­ект цей, за­по­чат­ко­ва­ний кіль­ка ро­ків то­му, теж є до­сить ори­гі­наль­ним яви­щем як сим­бі­оз спортив­но­го, куль­тур­но­го та гро­мад­сь­ко-по­лі­тич­но­го. Ок­рім зга­ду­ва­но­го вже фес­ти­ва­лю, він об'єд­нує, зок­ре­ма, фес­ти­валь ка­но­ніч­но­го та ре­лі­гій­но­го спі­ву «Во­лин­сь­кі гос­ти­ни» (про­во­дить­ся у су­сід­ньо­му рай­цен­т­рі Кре­ме­нець), фут­боль­ний «Ку­бок Доб­ро­су­сід­с­т­ва». В ос­тан­ньо­му за­раз бе­руть участь ко­ман­ди Тер­но­піль­сь­кої та Хмель­ниць­кої об­лас­тей, у пер­с­пек­ти­ві ж він має об'єд­на­ти ще Рів­нен­щи­ну, Во­линь, Львів­щи­ну, Бу­ко­ви­ну, Іва­но-Фран­ків­щи­ну і на­віть Він­нич­чи­ну, щоб від­ро­ди­ти мі­жоб­лас­ний тур­нір іме­ні Си­мо­на Пет­лю­ри.

* * *

      — Ва­си­лю, чо­му та­ке нез­вич­не по­єд­нан­ня — фут­бол і та ж по­лі­тич­на са­ти­ра?

      — Ще за ча­сів ра­дян­сь­кої вла­ди, нап­ри­кін­ці 80-х, ми про­бу­ва­ли об'єд­на­ти лю­дей за­ра­ди під­ви­щен­ня їх­ньої гро­ма­дян­сь­кої ак­тив­нос­ті ли­ше куль­тур­ни­ми за­хо­да­ми, але вда­ва­ло­ся це ду­же важ­ко. Та­кий же син­тез  най­к­ра­щий.

      — А як з'яви­ла­ся ідея влас­не «Га­ря­чих при­па­рок»?

      — За­дум ор­га­ні­зу­ва­ти щось, що мог­ло б хви­лю­ва­ти лю­дей, за­чі­па­ти їх­ні емо­ції і по­чут­тя, впер­ше з'явив­ся у ме­не ро­ків 5-6 то­му піс­ля уро­чин з на­го­ди Шев­чен­ко­вих ро­ко­вин. Про­хо­ди­ли ті уро­чи­ни, зда­ва­ло­ся, ще фор­маль­ні­ше і тра­фа­рет­ні­ше, ніж у ра­дян­сь­кі ча­си, а хо­ті­ло­ся чо­гось сві­жо­го, ори­гі­наль­но­го. Чо­му ви­бір впав на са­ти­ру? По-пер­ше, бо у са­мо­го Шев­чен­ка ду­же ба­га­то са­ти­рич­них тво­рів. Я на­віть про­бу­вав дос­лід­жу­ва­ти цю час­ти­ну йо­го твор­чос­ті, щоб про­во­ди­ти за здо­бу­тим ма­те­рі­а­лом уро­ки гро­ма­дян­сь­кої ос­ві­ти в учи­ли­щі.

      По-дру­ге, са­ти­ра зав­ж­ди ста­ва­ла для ук­ра­їн­ців ос­тан­ньою збро­єю. Як ні­ко­ли пот­ріб­на во­на і за­раз, ко­ли вже всі зро­зу­мі­ли, що Ук­ра­ї­на да­ле­ко не та­ка, якою її хо­ті­ли ба­чи­ти Шев­чен­ко, Си­мо­нен­ко і Стус, ко­ли іс­нує над­сер­йо­з­на заг­ро­за не­за­леж­нос­ті дер­жа­ви вза­га­лі й без здо­ро­вої єди­ної опо­зи­ції вря­ту­ва­ти її не­мож­ли­во. Фес­ти­валь же по­лі­тич­ної са­ти­ри як­раз і спри­яє фор­му­ван­ню та­ко­го кон­с­т­рук­тив­но­го про­тес­ту про­ти всіх, хто галь­мує роз­ви­ток дер­жа­ви.

* * *

      «Фес­ти­валь по­лі­тич­ної са­ти­ри «Га­ря­чі при­пар­ки» є сво­є­рід­ним про­фі­лак­тич­ним за­со­бом для «про­чи­щен­ня міз­ків» се­ред­ньо­а­риф­ме­тич­но­го ви­бор­ця... Ад­же са­ти­ра має влас­ти­вість за­хоп­люва­ти лю­ди­ну на рів­ні під­с­ві­до­мос­ті, бу­ди­ти в ній то­го внут­ріш­ньо­го цен­зо­ра, який зму­шує від­мов­ля­тись від сте­ре­о­ти­пів мис­лен­ня, які ре­тель­но нав'язу­ють ре­жи­се­ри ви­бор­чих тех­но­ло­гій». Це — ви­тяг із по­ло­жен­ня про фес­ти­валь, що має офі­цій­ну під­т­рим­ку Тер­но­піль­сь­кої об­лас­ної ор­га­ні­за­ції Спіл­ки пись­мен­ни­ків Ук­ра­ї­ни. Впер­ше прак­тич­но і до­сить ус­піш­но ре­а­лі­зу­ва­ли свої за­ду­ми ор­га­ні­за­то­ри «Га­ря­чих при­па­рок» у хо­ді ви­бо­рів ми­ну­ло­го ро­ку. До ре­чі, за спри­ян­ня бло­ку «На­ша Ук­ра­ї­на», але не у Ла­нів­цях, а в су­сід­ньо­му, більш «роз­ком­п­лек­со­ва­но­му» по­лі­тич­но рай­цен­т­рі Зба­раж. Вза­га­лі пер­ший міс­це­вий фес­ти­валь по­лі­тич­ної са­ти­ри мав від­бу­ти­ся 1 квіт­ня 2001 ро­ку. Го­ту­ю­чи йо­го, ор­га­ні­за­то­ри об'їха­ли то­ді нав­ко­лиш­ні ра­йо­ни трьох об­лас­тей, де шу­ка­ли від­по­від­ні та­лан­ти в ос­нов­но­му у нав­чаль­них зак­ла­дах. Знай­ти то знай­ш­ли, але, як роз­по­вів Ва­силь Не­ру­чок, спис­ки учас­ни­ків яки­мось чи­ном пот­ра­пи­ли у си­ло­ві струк­ту­ри, від­так у ре­зуль­та­ті пре­син­гу ши­ро­ко роз­рек­ла­мо­ва­ний в усіх міс­це­вих ЗМІ за­хід зір­вав­ся. Жур­на­ліс­ти, які на ньо­го при­бу­ли, від­з­на­чи­ли у сво­їх по­ві­дом­лен­нях при­сут­ність на по­дії, яка не від­бу­ла­ся, над­то ве­ли­кої кіль­кос­ті пра­во­о­хо­рон­ців.

      До ре­чі, піс­ля цьо­го, на­ма­га­ю­чись знай­ти спіль­ну мо­ву з «си­ло­ви­ка­ми», ор­га­ні­за­то­ри «Га­ря­чих при­па­рок» в до­пов­нен­ня до зви­чай­но­го жу­рі ви­рі­ши­ли ство­ри­ти ще й по­чес­не. До скла­ду ос­тан­ньо­го ма­ли увій­ти пред­с­тав­ни­ки мі­лі­ції, про­ку­ра­ту­ри та СБУ, які ма­ли виз­на­ча­ти пе­ре­мож­ців у но­мі­на­ці­ях: «За гро­ма­дян­сь­ку муж­ність у бо­роть­бі з сус­піль­ним злом», «За вит­ри­ва­лість у бо­роть­бі зі сва­віл­лям бю­рок­ра­тії» та «За пиль­ність у бо­роть­бі зі зло­чин­ною ха­лат­ніс­тю, ха­бар­ниц­т­вом і каз­нок­рад­с­т­вом». На ім'я ра­йо­н­них на­чаль­ни­ків пе­ре­лі­че­них ви­ще струк­тур бу­ло ро­зіс­ла­но спе­ці­аль­ні зап­ро­шен­ня, од­нак ті «гу­мо­ру», ма­буть, не зро­зу­мі­ли, тож по­чес­не жу­рі ут­во­рю­ва­ти в ре­зуль­та­ті не бу­ло з ко­го. За­те на ста­ді­о­ні, де мав про­хо­ди­ти фес­ти­валь, як­раз на цей час «ви­ру­би­ли» елек­т­ро­е­нер­гію.

* * *

      Цьо­го­річ «Га­ря­чі при­пар­ки» про­хо­ди­ли у су­сід­ньо­му з Ла­нів­ця­ми рай­цен­т­рі Зба­раж, де міс­це­ва вла­да ви­я­ви­ла­ся знач­но ло­яль­ні­шою до по­лі­тич­ної  са­ти­ри. Од­нак він, усу­пе­реч «ге­не­раль­но­му» за­ду­му ор­га­ні­за­то­рів, за­ли­шив­ся ло­каль­ним, тоб­то участь у ньо­му брали тіль­ки три ра­йо­ни Тер­но­піль­щи­ни. «По­лі­тич­ної са­ти­ри та­ки бо­ять­ся, — ка­же Не­ру­чок, — тож по­тен­цій­них учас­ни­ків всі­ля­ко «обробля­ють». На ме­не осо­бис­то яв­но не тис­не ніх­то, за­те пос­тій­но, пря­мо чи при­хо­ва­но, від­мов­ля­ють у на­йе­ле­мен­тар­ні­шо­му — в на­дан­ні при­мі­щень, нап­рик­лад. Не­що­дав­но на­віть фут­боль­ні зма­ган­ня не доз­во­ли­ли про­вес­ти, зіс­лав­шись на на­ду­ма­ні при­чи­ни не­го­тов­нос­ті ста­ді­о­ну. Пред­с­тав­ни­ки міс­це­вої вла­ди див­лять­ся на нас, звер­х­ньо під­с­мі­ю­ю­чись, як на ту му­ра­ху, що тяг­не не­по­силь­ну но­шу. Але ми не зби­ра­є­мось зда­ва­ти­ся, бо ві­ри­мо, що ­зу­мі­є­мо знай­ти й об'єд­на­ти здо­ро­ву опо­зи­цію не ли­ше в сво­є­му ре­гі­о­ні, а й по всій Ук­ра­ї­ні».

      На нас­туп­ний рік — рік пре­зи­ден­т­сь­ких ви­бо­рів і всьо­го, що з цьо­го впли­ває, — в ор­га­ні­за­то­рів фес­ти­ва­лю «Га­ря­чі при­пар­ки» ве­ли­кі пла­ни. У Шев­чен­ко­ві ро­ко­ви­ни, при­мі­ром, пла­ну­єть­ся про­вес­ти сво­є­рід­ні мі­ні-фес­ти­ва­лі в усіх ра­йо­нах об­лас­ті. Для цьо­го тре­ба на­ла­го­ди­ти ро­бо­ту з опо­зи­цій­но на­лаш­то­ва­ни­ми гро­мад­сь­ки­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми і об'єд­нан­ня­ми, і пе­ре­ду­сім з ти­ми, що під­т­ри­му­ють блок Вік­то­ра Ющен­ка. Ми­ну­ло­річ фес­ти­валь мо­раль­но і ма­те­рі­аль­но під­т­ри­ма­ли са­ме пред­с­тав­ни­ки «На­шої Ук­ра­ї­ни» в ре­гі­о­ні. Вза­га­лі ж міс­це­ві пар­тій­ні осе­ред­ки, за сло­ва­ми Ва­си­ля Не­руч­ка, чо­мусь не пос­пі­ша­ють спри­я­ти бо­роть­бі з по­лі­тич­ни­ми й ін­ши­ми ма­раз­ма­ми ме­то­дом са­ти­ри, що він вва­жає ве­ли­ким мі­ну­сом у їх­ній «іде­о­ло­гіч­ній ро­бо­ті».

      Сам пан Ва­силь, до ре­чі, не є чле­ном жод­ної пар­тії і жод­ною по­лі­тич­ною си­лою не за­ан­га­жо­ва­ний. За­те він справ­ж­ній пат­рі­от і фа­нат сво­їх «Га­ря­чих при­па­рок». Зай­ма­ю­чись фес­ти­ва­лем без­кош­тов­но, він що­ра­зу з ве­ли­ки­ми труд­но­ща­ми наз­би­рує ся­кі-та­кі кош­ти на йо­го про­ве­ден­ня за до­по­мо­ги не­чис­лен­них спон­со­рів. Се­ред ос­тан­ніх — аг­ро­фір­ма «Го­ринь» та кон­ди­тер­сь­кий цех «Дантес» рід­но­го Ла­но­вець­ко­го району, ду­хов­на се­мі­на­рія та цен­т­раль­ний уні­вер­маг Зба­ра­жа, а біль­ше й наз­ва­ти ні­ко­го.

      Тим ча­сом од­но­дум­ці Не­руч­ка про­дов­жу­ють пра­цю­ва­ти на го­ло­му ен­ту­зі­аз­мі і щи­ро ві­ри­ти, що їм вдас­ть­ся та­ки змі­ни­ти нав­ко­лиш­ню дій­с­ність за до­по­мо­гою по­лі­тич­ної са­ти­ри. Як­що у ко­гось ви­ник­не ба­жан­ня не «вчи­ти їх жи­ти, а до­по­мог­ти ма­те­рі­аль­но», то мож­на ско­рис­та­ти­ся рек­ві­зи­тами: по­точ­ний ра­ху­нок №26000301084 у Ла­но­вець­ко­му від­ді­лен­ні №6387 Ощад­бан­ку Ук­ра­ї­ни, МФО 398143, код 21149870 — ГМСК «Три­зуб», для фес­ти­ва­лю «Га­ря­чі при­пар­ки».

  • Коли вона не працює...

    Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>

  • На небезпечно малій висоті

    «Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>

  • Смугаста, мов Тигр

    «Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>

  • Віщий бабак

    ...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>

  • Медові ріки на Дніпрових берегах

    Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>

  • Імітація навколо «саркофага»

    «Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
    Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>