«Магістр погодніх наук» Тимко Другий тепер пророкує погоду замість свого попередника, який вийшов на «пенсію». (Фото Укрінформ.)
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося...
Цю новину, вже за традицією, передав харківським журналістам хранитель бабаків–синоптиків доцент Харківського національного університету імені Каразіна Віктор Токарський. Точність цього прогнозу стане перевіркою на професійну придатність юного синоптика. Як і обіцяв пан Токарський, найперший погодний віщун Тимко після зразкової п’ятирічної служби у віці десяти років вийшов на заслужений відпочинок. Підшукати йому заміну було непросто, адже кандидат повинен мати не лише яскравий талант прогнозиста, а й вроджений шарм телезірки. Зрештою переміг у кастингу зовсім молодий бабак, якому навесні виповниться лише рік. Пощастило обранцю долі ще й тому, що десь за місяць до свята він несподівано прокинувся і по–справжньому не змикав очей до «виходу в ефір». Тож звірка навіть будити не довелося!
Новий синоптик із Гайдарів успадкував не лише титул і славу свого попередника, а й брендове ім’я Тимко. Правда, з приставкою II. Віщуна вже за усталеною традицією прийняли до лав студентів, одягнувши мантію, й обіцяли одружити наступного лютого. Подарунків цього року теж не бракувало. Йому вручили сопілку, щоб легше було свистіти, і стипендію, аби не відволікався від служби на земні турботи. Народився Тимко II у бурлуцьких степах, де зараз створюють Національний парк «Східний степ». Уже четвертий на Слобожанщині. За словами Віктора Токарського, започатковане свято бабака відіграло тут неабияку роль.
У Львові донедавна День бабака теж відзначали 2 лютого. Проте цьогоріч вирішили відійти від американської традиції й перенесли бабаче свято на Стрітення, 15 лютого. У Львівському міському еколого–натуралістичному центрі, де мешкає прогнозист Мишко, зауважують, що прикмети святкування Дня бабака збігаються з традиційним українським святом Стрітення. «Цьому є логічне пояснення. Адже і Різдво ми святкуємо за новим стилем, тобто на два тижні пізніше, ніж католики. І свято Стрітення також припадає рівно через два тижні після Дня бабака, — зазначає директор Львівського міського дитячого еколого–натуралістичного центру Ігор Антахович. — Звичайно, можна будити бабака і 2 лютого, підтримуючи американську традицію, як це роблять харків’яни, але цього року нам хочеться відродити своє свято, одним із головних дійових осіб якого звичайно буде і наш львівський бабак Мишко».
Як свідчить статистика, прогнози бабаків часто не справджуються: скажімо, передбачення американського Філа, які фіксують із 1886 року, збулися лише в 39% випадків. «УМ» поцікавилася, що з цього приводу думають науковці.
Микола Макарчук, професор, завідувач кафедри фізіології людини та тварин біологічного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка:
— Я, чесно кажучи, ставлюся дуже скептично до таких прогнозів. Насправді тварини, які впадають у зимову сплячку, можуть кілька разів упродовж зими просинатися, відчуваючи тепло, а потім знову засинати. Так тварини можуть відчувати певні зміни погоди. У народі існує багато прикмет щодо цього: ластівки низько літають — це на дощ, а кіт дряпає підлогу — буде вітер. Але це стосується короткострокових прогнозів. Щодо довготривалих, то я б не був такий певний. Просто люди люблять традиції, які роблять їхнє життя не таким сірим. І в цьому нічого поганого нема. Але я як науковець не маю даних, що «бабачим прогнозам» можна стовідсотково довіряти.
День бабака прийшов до нас із–за кордону. У США, Канаді та Австралії це традиційне свято. На честь Дня бабака навіть проводять бабачі фестивалі, які приваблюють численних туристів. У США та Канаді на цей час є сім відомих бабаків–«метеорологів». Але найвідомішим із них, звичайно, залишається Великий Філ, що мешкає у фамільному будиночку на Індичій горі в Панксатоні, штат Пенсильванія, і навіть має своє «представництво» у світовій мережі, звідки можна дізнатися прогноз на увесь рік.
Перша згадка про День Бабака датована 1841 роком. Офіційним святом цей день став у 1886 року. Тоді ж бабаку–синоптику дали ім’я «Великий Філ — провидець із провидців, мудрець із мудреців, пророк із пророків». Оскільки бабаки зазвичай живуть років десять, то їх на Індичій горі вже змінилася сила–силенна. Проте всі вони неодмінно отримують ім’я Філ.
Отож щороку зранку 2 лютого в Панксатоні збираються тисячі глядачів і чекають, яку погоду напрогнозує Філ цього разу. Рівно о 7.25 бабака витягають із нори, і він робить свій прогноз: якщо звірок бачить свою тінь, то лізе спати назад до нори — отже, ще шість тижнів пануватиме зима. Але якщо день похмурий, бабак не бачить тіні й не вертається до нори — бути ранній весні.
До речі, американські захисники тварин навіть вимагали замінити «живого» Філа роботом. Але президент «Клубу бабаків» Білл Ділі на це не погодився. «Робот — це безглуздо», — зазначив він, акцентуючи на тому, що тисячі людей приїздять подивитися на церемонію пробудження бабака саме заради знаменитого Філа. А хто ж поїде дивитися на звичайнісінького робота?
Живуть бабаки чималими сім’ями–колоніями. Зазвичай у цих кумедних звірят дві турботи — рити нори, у яких вони живуть та ховаються від небезпек, та шукати їжу (адже до осені їм слід нагуляти вдосталь жиру, щоб знову впасти в сплячку). Оскільки вони харчуються рослинами, то складнощів тут немає, адже їжа їхня — під ногами. Коли бабаки виходять на «пасовище», зазвичай двоє стоять на чатах і роздивляються все довкола (згадайте характерну стійку бабака), щоб у випадку небезпеки повідомити родичів. Про небезпеку сигналізують свистом, але оскільки слух у цих тварин значно слабший, ніж зір, то головним сигналом небезпеки зазвичай є вигляд бабака, який ховається в нору. Тож досить одному панікеру шуснути в нірку, як упродовж якоїсь миті розбіжаться й поховаються всі особини колонії. На щастя, в цих миролюбивих звірків (бабаки між собою рідко б’ються, хіба що коли треба прогнати чужака), на щастя, небагато ворогів. Здебільшого це бродячі собаки та лисиці, іноді — вовки та хижі птахи.
Родинні стосунки в бабаків теж дуже цікаві. На період вагітності самки й вигодовування дитинчат батько сімейства відселяється в іншу нору. Коли малюки підростають і вже можуть харчуватися травою, вони нерідко покидають свої рідні сім’ї та підселяються в інші. При цьому родина, яка «втратила» дітей, без проблем приймає чужих. Статева зрілість у бабаків настає аж у три роки, тож увесь цей час вони живуть поблизу батьків, щоправда, у власних норах. Але коли настає час впадати у сплячку, батьки і діти різного віку знову гуртуються. Тож іноді в одній бабачій «барлозі» може зимувати близько 20—25 звірків. До цього часу кожен із них має наїсти кілограм або й більше жиру. Нору вони «опломбовують» сумішшю каміння, грязюки та сухої трави, тож сплять у доволі комфортних умовах — навіть у люті морози в такому «спальнику» температура не опускається нижче нуля.
Коли бабак спить (а це, як правило, 6—8 місяців), всі життєві процеси в його організмі дуже вповільнюються. Скажімо, температура тіла, яка в нормі становить 36—38 градусів, падає до 4—7 градусів, упродовж хвилини він робить усього 2—3 вдихи замість нормальних 20—24, а серцебиття скорочується до 3—15 ударів за хвилину замість 88—140. Це настільки економний «режим роботи», що навесні бабак може проснутися цілком пухкеньким — із 200–грамовим запасом жиру!
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
Європейський Союз зацікавився нашими степами. Як завжди — набагато глибше, ніж ми самі. Хоча, з іншого боку, ще недостатньо, бо степи насправді потребують значно більшої уваги. «Ми» в даному контексті — це українці з Одеської та Луганської областей, росіяни з Тихого Дону і жителі Кагульського району Молдови. Саме в цих краях призабутий уже ТАСІС започаткував програму «Комплексне використання земель євразійських степів». Головна ідея: як би так налагодити господарське життя в степових районах Євразії, щоб і зиск отримати, і степи зберегти в первозданному вигляді. На перший погляд, завдання нереальне, тим більше що сама Європа свої степи не вберегла. >>
