Фраза «якщо ви не цікавитеся політикою, то вона зацікавиться вами» стає особливо актуальною напередодні чергових виборів і особливо для вітчизняних кумирів. Хто, як не вони, збурюватимуть молодь халявними концертами, на яких важливі моменти в житті — перший поцілунок під улюблений хіт чи перша можливість вибирати владу самому — асоціюватимуться з певним політичним прізвищем. Політики вже майже роздерибанили українських виконавців — одним із перших концертів на підтримку кандидата в президенти було «свято від Януковича» на Європейській площі в Києві, на якому виступав Віктор Павлік. Співак зараз відпочиває в Туреччині, тому не зміг відповісти на запитання «УМ». Але ми поцікавилися у його колег: з ким ви, майстри культури? Отож кого, коли і чому підтримували, -ють, чи будуть це робити, розповідають:
Ми ніколи не брали участь у політичних акціях, пов'язаних із виборами. І не плануємо цього робити. Я думаю, що музика повинна залишатися музикою! Звичайно, в мене є якісь особисті переконання і симпатії, але свій громадянський обов'язок я виконую, приходячи на дільниці і віддаючи своє «за» комусь із кандидатів. На минулих парламентських виборах ми були на сході України з концертами, але я все одно проголосувала — в Луганську. Подзвонила мамі до Львова, вона передала мені відкріпний талон поїздом... Я до цієї справи ставлюсь дуже відповідально і вважаю, що є достатньо можливостей заробляти гроші іншими шляхами, дотримуючись при цьому своїх принципів. Я, наприклад, навіть у складних умовах намагаюся робити українську музику.
Маю великий досвід «політичної підтримки», до цього ставлюся спокійно, бо насправді артисти — це та ж сама сфера обслуговування, що й перукарі. Свого часу ми «товаришували» з Кучмою й іншими друзями-політиками, як, наприклад, Саша Данильчук, Віктор Розводовський. Тобто, підтримуючи їх, ми зважали на товариські стосунки, а гроші були на другому місці. Сьогодні вибір зробити важче, соромно деколи навіть за гроші співати... Хоча «на шару» Зібров теж не співає. Не тому, що гоноровий, а тому, що в мене свій звук, сцена, оркестр, 20 людей театру, я ж узяв їх на роботу — треба гроші платити. Крім того, ми ж не в Радянському Союзі, а в ринковій економіці — я допомагаю кандидату N, а він допомагає мені. Мій репертуар не міняється на час виборів, тобто я залишаюсь тим самим Зібровим, а люди мають можливість оцінити це найчастіше безкоштовно. От я хотів би подивитись на тих, хто з принциповими позиціями заробляє гроші в цій країні! Щодо цьогорічних виборів, то я ще не визначився... Хоча з впевненістю можу сказати, що не підтримуватиму, скажімо, комуністів.
На цьогорічних виборах президента я підтримую Ющенка. Не тому, що вважаю його найкращим, а тому що він порядна людина і на вигляд теж мені подобається. Тут справа не в грошах, бо якби зробив тур Янукович чи Мороз, я б не поїхав. Думаю, що концерти почнуться наприкінці серпня — на початку вересня, точно сказати важко. Ми домовились про співпрацю з «Нашою Україною» в Полтаві на «Мазепа-фесті», який відбувався за їхньої підтримки, але кінцевих домовленостей іще немає. А взагалі це мій перший досвід такої політичної «підтримки» — до того свій громадянський обов'язок я виконував винятково на виборчих дільницях.
На президентських виборах у 99-му я підтримувала діючого президента Леоніда Даниловича і зовсім не шкодую про це. В країні політична стабільність, немає білоруського диктату чи військових дій, як у Чечні. Завдяки йому, чи то при ньому, я стала тією Таєю, яку знають усі. Ми були минулого року на святкуванні його дня народження і взагалі дуже його поважаємо. Кого ми будемо підтримувати цього року — невідомо. Думаю, кінцевий результат, який залежатиме від політичного курсу кандидата і, можливо, моїх особистих симпатій, будемо знати у вересні.
Якщо чесно, то мистецтво не має ніякого відношення до політики. Але іноді щось штовхає до їхнього злиття, наприклад, ситуація в суспільстві, коли збоку стояти просто годі. Моя думка така: справжні митці повинні триматись від політики подалі і зберігати тут дуже чітку позицію, хоча, знову ж таки, часто вона стає опозицією. Коли вв'язуєшся, то наче забруднюєшся сам, тому, якщо вже й так, то виборсатись потрібно якомога швидше.
Зовсім недавно я брав участь у концертах-протестах під львівським клубом «Лялька», коли його закрили. А кілька років тому — в акції «Рок за правду», причиною яких послужили касетний скандал і вбивство журналіста Гонгадзе. Я не був його другом, просто знайомим, тому, попри оту болючу ситуацію в суспільстві, мав якісь особисті переконання.
Артисти продаються завжди! І ті, які говорять, що цього не роблять, ще більші проститутки, ніж ті, які заявляють про це відверто. Я вважаю, що купити можна практично кожного, просто міняється сума. Від прямої агітації під час концерту я, звичайно, відмовлюся, але, якщо мені заплатять, то виступлю, просто заспіваю свої пісні. При цьому мої симпатії не завжди збігаються з симпатіями публіки, для якої співаю, чи з політичною позицією кандидата. А тим, хто говорить, що це все брудно і неприємно, я б радив займатись чимось іншим. Наприклад, у мене є знайомі, які пишуть пісні, але самі їх не співають, тому що вважають шоу-бізнес болотом.
Минулого разу я підтримував Кучму. Ми знайомі особисто, крім того, мої концертні директори попросили заспівати на його підтримку. Цього року контрактів поки що не було. А про свої особисті симпатії я зможу сказати офіційно лише після виборів.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
