«Ця планета — планета не людей, а бактерій»

26.03.2013
«Ця планета — планета не людей, а бактерій»

Костянтин Северинов. Фото агенції «Медіапорт».

Послухати і побачити мікробіолога Костянтина Северинова прийшли як маститі викладачі–науковці, обтяжені посадами в ректоратах, так і студенти харківських університетів. Для перших він такий собі революціонер від науки, що прагне раціоналізувати існуючу систему животіння дослідних установ. Для других — реальний приклад людини, яка змогла вирватися до вільного світу з його серйозним науковим бюджетом. Для тих же й інших — незрозумілий дивак, що, попри посаду професора американського університету Ратгерс із довічною зарплатнею в 150 тисяч доларів на рік, узяв та й повернувся до Підмосков’я, аби взяти участь у роботі нового російського науково центру Skolkovo. На батьківщині він теж очолює лабораторію молекулярної генетики, але, крім цього, веде в РФ активну пропаганду більш прогресивного облаштування російської науки. Пересадити «заокеанські штучки» на російський ґрунт, як з’ясувалося, дуже не просто, але ентузіаст поки що не втрачає надії.

 

«Накачувати грошима неефективну систему організації науки не можна»

— Костянтине, кілька років тому ви наробили справжнього галасу в російських наукових колах, коли несподівано повернулися зі США брати участь у тоді ще зовсім «сирому» проекті Skolkovo. Ви й досі вірите у те, що на теренах колишнього Союзу можливий науковий прорив в окремо взятому інноваційному містечку? Здолати спротив консервативної спільноти провiдних НДІ, які є прихильниками централізованої зрівняйлівки у розподілi бюджетних коштів вочевидь не так уже й легко?

— Так, не просто. Але, попри все, новий університет Skol Tech на території згаданого вами містечка вже будується. До 2020 року в рамках цього проекту буде працювати близько 200 провідних дослідників–професорів з усього світу. Зараз ведеться відбір. Ми також підготували проект програми «1000 лабораторій». Її давно чекають учені, вона обіцяє революцію в російській науці. Суть у тому, щоб гроші не розпорошувалися за схемою, яку дуже любить наше академічне керівництво: усім сестрам — по сережкам. Тобто за конкурсом будуть відбиратися і отримувати вагомі гранти саме найбільш перспективні колективи. Незалежні лабораторії зможуть створити молоді талановиті вчені, а це означає, що вони не втечуть за кордон.

Саме за такою схемою працює наука в багатьох провідних країнах світу. Але керівництво РАН справді категорично проти такого підходу. Вони кажуть, що гроші повинні йти до інститутів, а його директор сам вирішуватиме, в який спосіб їх розподілити. Така феодальна схема має право на життя, але тоді директорами інститутів мають бути визнані в усьому світі наукові лідери. Сьогодні ж достатньо подивитися на об’єктивні рейтинги керівників вітчизняних НДІ, аби стало зрозуміло, хто є хто насправді.

Накачувати грошима не­ефективну систему організації науки далі не можна. Кошти повинні йти на підтримку тих, хто дійсно робить науку світового рівня.

«Питання великих чисел»

— Західний світ славиться своїм жорстким раціоналізмом. Звідки тоді ця потреба витрачатися на дорогі дослідження в галузі фундаментальної науки, що не завжди приносять практичні результати? Тобто лабораторія може скільки завгодно називати свою роботу перспективною, але в жодному разі не може гарантувати стовідсотковий результат. У чому інтерес інвесторів?

— Справді, якщо вчений каже потенційному замовнику, що протягом трьох років створить ліки від раку, то він просто шахрай. Фундаментальна наука, на відміну від прикладної, займається освоєнням кордонів незвіданого. Ми прочиняємо завісу невідомого і при цьому абсолютно не знаємо, що за нею побачимо. Там починають діяти закони, подібні до тих, що працюють на біржовому ринку. Суть їх у тому, що поведінку акцій можна вгадати раз чи два, але увесь час вгадувати неможливо. Він, біржовий ринок, непередбачуваний апріорі. Ви можете пообіцяти копійчаний результат, але не можете вирахувати, куди саме виведе вибрана дорога. І що ж тоді робити? Хіба можна дозволити цим ученим займатися тим, чим вони там займаються, отримуючи від цього власне задоволення? Але ж і не мати цього теж не можна.

Найбільш прийнятний вихід із ситуації знайшли у США. Там дуже багато найрізноманітніших лабораторій, усі вони чимось займаються, і ніхто не знає, до чого це приведе. Але якщо вірогідність комерційного досягнення у них дорівнює хоча б одній тисячній, вони мають право на підтримку. Аби ж досягти чогось більшого, треба мати щонайменше тисячу проектів, а то й 10 тисяч. Ось у моїй галузі в США працює 25 тисяч лабораторій, тому в рік гарантовано відбувається велике відкриття. В Росії ж на тому самому рівні працює усього 150 лабораторій, а в Україні, мабуть, з десяток — не більше. Вірогідність прориву за таких умов фактично нульова, тому що просто недостатньо людей. Тобто наші вчені не дурніші. Їх просто мало. Насправді це питання великих чисел і, відповідно, великих грошей. Так, ринок цінних паперів непередбачуваний, але якщо ви вкладаєте в нього кошти, то ви будете у більшому виграші, ніж той, хто тримає їх під матрацом. Точнісінько так все відбувається і у фундаментальній науці.

«Люди — маленька надбудова на нашій планеті»

— Костянтине, ви називаєте потенційні відкриття областю незвіданого, але, попри все, напевно, можна зробити бодай якісь прогнози стосовно майбутніх сенсацій. Що новенького очікується в мікробіології?

— У сучасній біології назріває революція. Вона незабаром повністю змінить наші уявлення про різноманітність життя на планеті. Якихось 100 років тому на еволюційному дереві життя найвищий п’єдестал посiдав вінець творіння — людина. Далі йшли тварини, рослини, риби, птахи і так далі. Але генетичні дослідження повністю змінили цю картину. Виявилося, що на Землі існує три величезних «континенти» форм життя: бактерії, архібактерії і еукаріоти. До останніх належить людина. Причому більша частина форм життя невидима неозброєним оком. А все те, що ми бачимо, що красувалося на вітах згаданого дерева у шкільних підручниках, — лише крихітна дещиця, буквально тисячна процента від реальної різноманітності, від невидимої «темної матерії». Якщо раптом станеться якийсь страшний катаклізм і все людство зникне, то природа цього навіть не помітить, адже вся «темна матерія» на Землі залишиться. Треба розуміти, що ця планета — планета не людей, а бактерій. Ми всього лише — невелика надбудова.

Звідси, власне, і природа майбутніх відкриттів. Наприклад, донедавна вважали, що всі антибіотики (їх створюють бактерії і деякi гриби) мiкробiологи вже відкрили. Але тепер зрозуміло, що кількість невідомих бактерій незрівнянно більша, а тому відкриваються необмежені можливості для пошуку нових ліків.

— А чи існує загроза, що вся ця невидима матерія візьме і сама влаштує людству якийсь катаклізм у рамках боротьби видів?

— У процесі еволюції встановлений такий собі контроль, і все йде нормально. На кожну клітину людського тіла припадає не менше 10, а то й сотні бактеріальних клітин. Без них людина просто не може існувати. Інша справа, коли iз самою людиною щось не те, то звичайнісінька бактеріальна мікрофлора може стати причиною її смерті. Усі ми, скажімо, обсіяні золотистим стафілококом. Він просто на нас є. Але наша шкіра виділяє природні секрети, що контролюють кількість бактерій. І таких захисних механізмів досить багато. Головне, аби сама людина їх не руйнувала нездоровим способом життя.

Я вам більше скажу: якби існували зоопарки для бактерій, то вони були б нескінченними. Вони, як і належить живим істотам, постійно один з одним конкурують. Але боротьба між ними точиться не на рівні лисиці, що з’їла кролика, чи кролика, що від неї втік, а на рівні обміну хімічними сигналами. Якась бактерія виробляє певну речовину, до якої сама стійка, а та, що поруч і належить до іншого виду, — гине. Водночас на кожну отруту виробляється протиотрута, і тоді починається нескінченна «гонка озброєння». У результаті, виникають дуже складні взаємодіючі системи, що виконують дуже прості дії. Усе це схоже на машину Руба Голдберга — неймовірно громіздку конструкцію, що оперує елементарними функціями на зразок подачі серветок або зав’язування шнурків. Живі організми влаштовані за тим самим принципом: вони не стільки досконалі, скільки схожі на агрегат Голдберга. На молекулярному рівні життя дивовижно складне, і ця складність часто не має жодного сенсу.

«Я повернувся частково»

— Ви повернулися до Росії назавжди чи намагаєтеся жити і працювати в обох країнах?

— Ну скажімо так: я частково повернувся, тому що й надалі є професором американського університету і маю громадянство США. Водночас у мене в Росії народилася донька. Зараз їй уже вiсiм років. Двоє старших дітей давно живуть в Америці.

— Коли молодша підросте, ви її відправите на навчання за океан?

— Не знаю. Дивлячись на своїх старших, я не впевнений, що американська система освіти краща від радянської. Можливо, я стаю ретроградом, але я дуже задоволений тим, що донька живе і навчається в Москві. Це був мій свідомий вибір. Хоча, за великим рахунком, я не знаю, що буде потім. Як правило, я точно не знаю, де буду навіть через місяць. Картина увесь час змінюється. Це як рух по жвавій дорозі. Ось, наприклад, сьогодні зателефонували з лабораторії, бо отримали якийсь результат, після чого всі мої плани можуть змінитися. Для мене дуже важливий процес. Мені важливо, щоб було цікаво.

  • Що там, у голові?

    Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>

  • Підкорене небо

    У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>

  • «Небесний тихохід»

    Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>

  • Філософ волокон із чвертю ставки

    Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>

  • НаЗУБок

    Усім відома фраза: «Одне лікуєш — інше калічиш». Але далеко не завжди ми можемо побачити зв’язок між прийомом якихось ліків і проблемою зі здоров’ям, яка виникає через деякий час. Особливо при протезуванні зубів. >>