Оази для безхатьків

02.02.2012
Оази для безхатьків

До пунктів обігріву приходять переважно по одному.

На найближчі три дні синоптики прогнозують у Києві незначне потепління — температура підніметься з –29 до –15, а у вівторок знову впаде, до –21. За даними МНС, за період сильних морозів (станом на вчора) по всій Україні загинуло 43 особи. Звісно, майже всі вони бездомні.

Крім благодійних організацій, гріти їх у Києві взялося столичне управління Міністерства надзвичайних ситуацій (уже другий рік поспіль). У трьох із десяти районах столиці — Голосіївському, Святошинському та Шевченківському — встановили намети (пункти обігріву), де бомжі можуть безкоштовно поїсти, погрітися і переночувати. Обслуговують їх працівники МНС, контролює порядок міліція. У наметах на дерев’яній долівці є стільці, столи і ліжка.

Журналісти «УМ» випили чаю в пункті обігріву Шевченківського району та з’ясували, чому безхатченки не обирають намети для ночівлі, чим якісно вирізняється нове покоління безхатьків від старшого та чому бездомні більше бояться людей, ніж морозу.

 

«Журналісти заходять частіше, ніж бездомні»

Пункт обігріву під парком «Нивки» опалюється періодично — на певний час вмикають «турбіну», що ганяє тепле повітря. Перед столом двох «еменесників» додаткове джерело тепла — обігрівач типу «Уфо», його теж вмикають лише на певний час. Тому температура тут трохи вища, ніж надворі. На столі розрада працівників — ноутбук, по якому невпинно «крутяться» фільми.

«Зміна по 12 годин, намет працює цілодобово, але особливо не напружуємося. «Клієнтів» заходить мало, переважно по одному і на короткий час. Вдень вони в справах — обходять свою територію. Журналісти, може, навіть частіше заходять, ніж бомжі — цьогоріч ажіотаж якийсь, розпитують, куштують страви. Меню в нас таке: чай, сало, хліб і цибуля», — охоче розповідає один із «надзвичайників», наливаючи чай 60–річному чоловіку з костуром і наголо виголеним обличчям. Цукру в одноразовий стаканчик, на відміну від мого, не кидає.

«Туберкульозу трохи боїмося, тому намагаємося близько не підходити: приніс тарілку, людина поїла, випила чаю і сама викинула посуд у смітник, — каже другий. — В нас є рукавички, але поки їх одягнеш–знімеш... На ніч бездомні лишаються рідко, цієї ночі один ночував, тому є тільки два ліжка. Ми і першу допомогу можемо надати — валер’янка, зеленка, навіть шину накласти можемо, хоча медичної освіти і не маємо. Проте таких випадків іще не було».

«Молоде покоління бомжів мені подобається»

Чоловік, що вже почав пити чай в кутку за столом, поруч із теплими речами (їх можна набрати необмежену кількість) просить не знімати обличчя, «бо хлопці не зрозуміють».

«Тут добре обходяться, все на дурняк, які претензії? Але я тут не ночуватиму — живу в центрі соціального піклування на вулиці Лейпцизькій, за 4 гривні на добу, — каже він, до всього, ще й чисто одягнений і цілком «цивільний». — Мені мої тамтешні хлопці порадили це місце. Тут погріюся, ще десь, а надвечір — у центр. Там перевага яка — тепло і вода — хоч годину стій під душем. Правда, місце занехаяне — самі ж бездомні «гадять»: крадуть усе, що можна на метал здати. Публіка ж різна — раніше бійки були дуже часто. Але мені молоде покоління бомжів подобається: не крадуть, всі десь працюють. Наприклад, той же сніг прибирають на базарах — 50 гривень за дві години можна заробити».

Співрозмовник розповідає, що бездомний уже п’ять років, каже, що свого часу мав бізнес і нажив проблем із «бєспрєдєльщиками», які якось «виховали» битами так, що тепер кульгає. «Попав» просто, у мене було три вантажівки, купив четверту, і їм не сподобалося, у результаті лишився без нічого. Багато хто так «попадає», — ділиться чоловік. — В мене у Києві є родичі, але ясно, що я їм не потрібен. Я так навіть не ставив би питання. Зараз намагаюся оформити документи на пенсію, маю паспорт і прописку на Лейпцизькій, але всі знають, що це за прописка, і на роботу беруть неохоче. Але Бог дав — Бог взяв, тут нема чого плакати».

Вибагливий гість

Через деякий час до намету заходить чоловік років тридцяти, давно неголений і нестрижений, з довгими чорними нігтями. Просить води, аби помити руки перед трапезою. «Еменесники» розгублені: за два роки, відколи у Києві розміщують їх намети, це перший випадок, і пропонують суху серветку.

Молодик каже, що не бездомний, а просто нещасний — «гниють» ноги, і знайти нормальну роботу не може. Свого часу отримав травму на будівництві, потрапила інфекція, кінцівки почали набрякати, а потім гноїтися. Чотири рази лежав у лікарні, але до операції діло не дійшло — нема грошей. «Живу в квартирі із родиною брата, маю окрему кімнату, мама давно померла, — неохоче розповідає він. — Брату до мене діла немає — сам насилу кінці з кінцями зводить. Сьогодні відпрацював останній день сторожем. Звільнився, бо платили мало — 5–10 гривень на день, а останній час взагалі перестали платити, нема навіть за що добиратися... Що далі робити — не знаю. Мені в намет порадили прийти знайомі. Сало смачне, але в мене і вдома ще є трохи. А от чаю і цибулі нема».

«Підпалили разом із кожухом»

Є серед безхатченків і люди горді. Яким, як самі кажуть, «подачок» від держави не треба. От наприклад, Дєд (так кличуть цього чоловіка тутешні колеги–безхатченки) до намету в своєму районі грітися йти не збирається. Дєд ночує під балконами та в підвалах будинків неподалік клубу «Штольц», що на Голосіїєво. За чаркою купленої нами «Хортиці» зі слізьми розповідає історію трагічного кохання — як на початку 90–х продав квартиру на Печерську за $4 000, щоб із тими грошима переїхати до коханої жінки в Росію, як вона, отримавши частину тих грошей, сказала, що має чоловіка і Дєд їй не потрібен. Потім він кілька місяців жив у друзів у гуртожитку при одному заводів, і щодня з горя та вдячності за те, що прихистили, накривав столи, які аж тріщали. Після того, як закінчилися гроші, друзі дали зрозуміти, що Дєду в гуртожитку не місце. Так він потрапив на вулицю. Живеться Дєду як він переконує, ще й випускнику Московського інституту, несолодко. І не через морози.

«Пункти обігріву не відвідую принципово. Це «попрошайнічєство», мені ні від кого нічого не треба. Я краще на пляшках зароблю. Кожухів і картону, слава Богу, вистачає, раптом що — поділяться. Я так скажу: не морозів треба боятися, а людей. Якось отут під клубом вмостився на ніч, укутався, а серед ночі прокинувся від диму і того, що почало пекти в руки. Хтось полив горілкою кожуха і підпалив. Насилу врятувався. «Колеги» поділилися ганчір’ям на нове «ложе». Тепер намагаюся ночувати так, щоб бути не дуже на виду», — каже Дєд і, розігрітий алкоголем, затягує «Скалолазку» Висоцького...

 

ДО РЕЧІ

Міністерство надзвичайних ситуацій, за рішенням свого очільника Балоги, обіцяє відкрити мобільні пункти обігріву в усіх районах столиці. Начальник Головного управління МНС Олександр Тополов запевнив, що пункти обігріву забезпечуватимуться всім необхідним для населення та будуть безперебійно виконувати свої функції. Тополов каже, що сюди може звернутися не лише бездомний, а кожен, хто по­требує допомоги. Діяльність пунктів планують припинити після завершення періоду низьких температур.

 

VIP–ВІЗИТ

Тігіпко теж грівся із безхатченками

До пункту обігріву бездомних навідалися навіть державні мужі: зокрема, віце–прем’єр Сергій Тігіпко завітав до компанії бомжів і навіть перекусив із ними у пункті обігріву у місті Бровари Київської області, пише газета «Дєло». Ласував Тігіпко кашею та чаєм, але на столі журналісти узріли сало, хліб і бублики та ще й пляшку з «кока–колою». В інтернеті тим часом користувачі розгорнули активне обговорення «волонтерства» Тігіпка і одразу пов’язали його з наближенням ви­борів.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>