Ми звикли чути від селян нарікання на поганих банкірів, які неохоче видають кредити, особливо під невисокі відсотки. Проте виявляється, що й для представників комерційних банків сільське господарство залишається тією загадкою, яку важко збагнути людині з прагматичним бізнесовим мисленням. Проте, як правило, історії про неповернення кредитів на селі кочують між банкірами як «страшилки», вражаючи уяву неймовірними подробицями, але ніколи не виносяться з вузького кола «посвячених» на широкий загал. Проте інколи чаша навіть зразкового банківського терпіння переповнюється. Особливо тоді, коли керівники господарств, звиклі до того, що держава борги їм списує, набираються нахабства і поводяться із заставленим майном, як зі своїм власним, тобто, при першій же нагоді спускають його з молотка...

Ольга Линдюк, мешканка села Бузуків Черкаського району, — неймовірно смілива жінка. Маючи на руках п'ятеро малих дітей, вона не побоялася залишитися без сильного чоловічого плеча й подала на розлучення. Навіть суддя, який розлучав подружжя, не витримав і запитав Ольгу Василівну, за що вона збирається жити й годувати дітей? Тоді жінка відповіла просто і впевнено, що хліба просити не буде, а працюватиме. Бо переконана, що немає такої ситуації, з якої б людина не знайшла вихід.
Так і сталося. Взяла своїх чотирьох малих синів —Василя, Михайла, Дмитра й Сашка — та доньку Олю і поїхала з рідного села Космач Косівського району Івано-Франківської області на Черкащину шукати кращої долі. Далі на порожньому місці створила фермерське господарство, а ще вийшла заміж і народила другу доньку. Тепер ця симпатична й говірка жінка разом із чималою родиною керує своєю «Трембітою» й має неабиякий успіх.