«Трембіта» звучить i без гір

      Ольга Линдюк, мешканка села Бузуків Черкаського району, — неймовірно смілива жінка. Маючи на руках п'ятеро малих дітей, вона не побоялася залишитися без сильного чоловічого плеча й подала на розлучення. Навіть суддя, який розлучав подружжя, не витримав і запитав Ольгу Василівну, за що вона збирається жити й годувати дітей? Тоді жінка відповіла просто і впевнено, що хліба просити не буде, а працюватиме. Бо переконана, що немає такої ситуації, з якої б людина не знайшла вихід.

      Так і сталося. Взяла своїх чотирьох малих синів —Василя, Михайла, Дмитра й Сашка — та доньку Олю і поїхала з рідного села Космач Косівського району Івано-Франківської області на Черкащину шукати кращої долі. Далі на порожньому місці створила фермерське господарство, а ще вийшла заміж і народила другу доньку. Тепер ця симпатична й говірка жінка разом із чималою родиною керує своєю «Трембітою» й має неабиякий успіх.

Буває щастя і в бур'янах

      На фермі у Ольги Василівни 46 корів, які вона завезла з Кіровоградщини та Херсонщини, вже є й 30 телят, 8 поросят, кролі, кури, гуси, качки. А бувало, що в її господі утримували 40 свиней, 200 курей, 100 гусей, 50 кролів. Одночасно роботяща господиня вирощує в теплиці й помідори — до півтонни за сезон. Є у «Трембіти» й 300 гектарів землі.

      Сьогодні у господарстві Ольги Линдюк роблять бізнес на молоці: корови щодня дають у дійниці по 25 — 32 літри молока, яке продають приватним підприємцям. При цьому вправна господарка не забуває про молоде покоління: кожному бичкові чи теличці тут тричі на день видають по 2 літри молока.

      А оселитися на Черкащині гуцулка вирішила невипадково. Наприкінці 80-х Ольга Линдюк возила з Івано-Франківщини у Шевченків край нитки, які продавала на тутешньому базарі. Треба було годувати свою велику сім'ю, отож і тягала величезні торби з дефіцитним і ходовим товаром у далеку область. Вона зізнається, що черкащани підкупили її добротою. А коли так склалося, що розсталася з чоловіком, то у 1986-му вирішила й зовсім перебратися сюди. Поїздила по селах і вибрала Бузуків — звідси й до Черкас недалеко, й ліс сосновий поруч, такий же, як у її рідних Карпатах. Саме це не дозволяло їй нудьгувати за любою серцю батьківщиною.

      Спочатку пані Оля з п'ятьма дітьми зняла у селі хату, де й мешкала, доки їй не наділили 25 соток землі. Прийшла на дворище вперше, а малечу в бур'яні й не видно. Тільки ця жінка стільки в житті набідувалася, що нічого вже її не лякало. Отож взяла позичку в кредитній спілці в Черкасах, закупила будівельні матеріали й заходилася будуватися. А вже згодом замість бур'яну з'явилися простора літня кухня, повітка, льох. Тепер Ольга Линдюк зводить тут хату, велику, як вона каже, на «западенський мотив». «У своєму селі я теж жила під лісом. І тут так само. Ще б тільки бугор такий, як у Космачі, й геть тобі Івано-Франківщина», — усміхається пані Оля.

      На Черкащині зустріла й свого нинішнього чоловіка — Сергія Володимировича Чорного. Це від нього тут же, у Бузукові, Бог послав ще одну донечку, Жанну, якій тепер вісім років. До речі, усіх своїх шістьох дітей Ольга Линдюк народжувала вдома, сама й пуповину зав'язувала. Пологових будинків вона боїться, каже, що в своїй хаті й стіни допомагають. Уже через 20 хвилин після того, як на світ з'явилася найменшенька, Ольга Василівна встала й чекала швидку. Лікарі були шоковані...

Гуртом і ферми легше піднімати

      Так само нелегко було починати з фермеруванням, але знаєте, які характери гартуються в горах? Свою «Трембіту» Ольга Василівна зареєструвала влітку, а вже у жовтні у неї на домашній фермі стояли корови. «Чоловік мені казав: «Ще даху на фермі немає, а ти корів звозиш. Куди будемо заганяти, як сніги підуть та морози вдарять»? Нічого, відповідала, Бог допоможе з добрими людьми», — розповідає пані Ольга.

      Газдиня справді викрутилася — до холодів корівник було збудовано, й худоба мала дах над головою. Зуміла заготовити й 50 тонн сіна на орендованих у сусідньому, Смілянському, районі землях. Вона каже, що підсобило їй і районне начальство, особливо дякує голові Черкаської районної адміністрації Івану Полудню та його команді, які підтримали фермерку-початківця не лише морально, а й надали під невеликі відсотки 10 тисяч кредиту.

      А взагалі, брати позички тепер уже черкащанка вважає за краще у кредитній спілці «Альянс». Тут її знають, довіряють, і вона завжди старається вчасно віддати борги. Та й застави, утричі більшої за суму кредиту, спілчани, на відміну від банків, не вимагають.

      Нині настав той час, коли Ольга Линдюк подумує розширювати своє фермерське господарство, аби довести поголів'я до 300 корів. У сусідніх Степанках, розповідає, стоять порожні колгоспні ферми, й вона збирається викупити те майно у селян, як тільки будуть готові відповідні документи.

      ...За час, що минув після переїзду, старші сини й донька Оля уже мають свої сім'ї. Ольга Василівна стала бабусею двом онучкам — Віці та Руслані. Кожному зі своїх дорослих дітей вона купила у Бузуках по хаті. Проте всі живуть поруч і звично трудяться разом — у маминій «Трембіті». І навіть найменшенька Жанна не сидить, склавши руки. За характером мала схожа на маму, така ж упевнена в собі й наполеглива у досягненні мети.