Володимир Лановий: Наступного року матимемо або зростання інфляції, або невиконаний бюджет

Державний бюджет наступного року викликав не тільки традиційні суперечки між владою та опозицією, а й доволі неоднозначне трактування його положень iз боку самої президентсько–прем’єрської команди. Так, урядові чиновники заявляють, що підготовлений ними документ є надзвичайно соціальним, і при цьому додають: бюджет є доволі жорстким. «УМ» спробувала з’ясувати: які саме категорії українців почуватимуться наступного року соціально захищеними, а до кого чиновницький розпис витрат повернеться спиною. Своєю точкою зору про головний фінансовий документ країни поділився доктор економічних наук, екс–віце–прем’єр України та колишній міністр економіки, колишній представник Президента у Кабміні, а нині президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий.

Показники хороші. Але нереальні

«Цей документ, безумовно, є тимчасовим, — наголосив експерт на початку нашої розмови. — Нагадаю, що нинішнього року ми мали сім змін до головного кошторису країни. Наступного ж їх буде не менше. Тим паче що й цьогоріч ніхто не знав у деталях, що це були за зміни, навіть, iмовірно, самі депутати не знали, за що вони голосують».

— Володимире Тимофійовичу, наскільки реальними, на вашу думку, є закладені у бюджет макроекономічні показники?

— Їхня реалістичність доволі сумнівна. І ось чому: у другому півріччі 2010 року темпи відновлення ВВП країни уповільнилися. Якщо торік внутрішній валовий продукт потужно відновлювався, і ця динаміка тривала у першому півріччі нинішнього року, то тепер ситуація виглядає гірше. Можливо, це свідчить, що ресурси росту, які були «під ногами», вже вичерпуються. Експорт практично не зростає, ми не вийшли з кризи з оновленою якістю продукції, а значить не отримали нових перспектив для розвитку.

— Давайте спробуємо деталізувати. Влада сподівається, що ВВП України у 2011 році зросте на 4,5%. Ви можете погодитися з цією оцінкою?

— Переконаний, що це перебільшення. Матимемо щонайбільше 2,5% зростання. Застарілість нашої економіки є настільки глибокою, ми так довго затягуємо з її реконструкцією, що рано чи пізно наш експорт падатиме. Свого часу ми багато продавали на експорт своїх мінеральних добрив, а тепер Китай збудував хімічні підприємства і завалює весь світ власною продукцією. Як би ми не хотіли, ми не зможемо морально застарілою продукцією конкурувати із сучасними виробами.

— Інфляція, на думку уряду, в 2011 році залишиться у досить пристойних рамках — 8,9%. Це також намагання видавати бажане за дійсне?

— Саме так, наступного року я прогнозую інфляцію 12–13%. Ось гляньмо: у нинішньому році — при тому, що півроку була дефляція, — все одно ми виходимо на 9—10%. Процес знецінення коштів прискорюється, і уряд його не стримає. Дефляція, до речі, була викликана тим, що уряд просто не виплачував зар­плату, не давав субвенції, не допомагав вугільній галузі, аграрному сектору — там, де він був зобов’язаний допомагати. Видатки «стиснули», а доходи у першій половині 2010 року не виконувалися. Відставання було на 10—12 млрд. гривень. Не було грошей, люди не могли купити товари — ось вам і секрет української дефляції. Нині ж уряд зробив запозичення за кордоном, всередині країни і почав видавати гроші. І Україна отримала зворотний процес.

Окрім цього, уряд планує наступного року погасити частину боргів. Він змушений це робити, адже то були короткотермінові кредити — на суму 91 млрд. гривень. Це значить, грошей буде більше, і це стане ще одним поштовхом до інфляції.

Уряд сподівається на краще

— Ну і найголовніше: ви вірите, що влада зуміє утримати дефіцит держбюджету на рівні, обіцяному Міжнародному валютному фонду — 3,8%?

— Наш уряд має деякі хитрощі. Перша — на бюджетному рахунку є залишок коштів, якими урядовці у цьому році не користуватимуться. За моїми підрахунками, це 25—28 млрд. гривень. Звідки вони взялися? Уряд запозичив цьогоріч 130 млрд. гривень. З них 30 повернув, ще 58 мільярдів надіслав у бюджет для фінансування дефіциту, а різниця виявилася зайвою. Уряд запозичив більше, ніж йому потрібно. Це був такий собі резерв на випадок, що, наприклад, Податковий кодекс міг провалити фінансову ситуацію або з газом могли статися непередбачувані наслідки.

— За «зайві» кредити доводиться сплачувати відсотки.

— Звичайно, адже це кредити! Причому, відсотки чималі — близько 14—15% річних. Але завдяки цьому уряд матиме на початок року перехідний залишок. Який фактично буде дефіцитом: це не отримані доходи, а запозичені кошти.

Ще одна хитрість: уряд збільшує обсяг гарантій державним підприємствам. Під ці гарантії можна взяти кредити. Це також своєрідне запозичення, гарантом якого виступає влада. До речі, уряд Юлії Тимошенко не давав гарантії більш як на 10 млрд. гривень. Таке збільшення гарантій — ми маємо, за моїми підрахунками, на суму 15 млрд. гривень — плюс залишок 25 млрд., плюс декларований дефіцит 38 млрд. гривень. Отримуємо реальний дефіцит бюджету наступного року — 80 млрд. гривень. Це 7,5%, а не декларовані 3,8% від ВВП.

— Викликає запитання і заплановане різке зростання доходів держбюджету: 238 млрд. гривень проти 195 млрд. цьогорічних. Що має статися з українською економікою наступного року, щоб вона здійснила такий карколомний стрибок?

— Уряд сподівається, що зростуть податки підприємств, митні платежі: вони обрали оптимістичний варіант розрахунку доходів. Можна прочитати деякі фрази з цього документа на кшталт: зросте прибутковість підприємств iз 30 до 55 млрд. гривень, і це станеться внаслідок пожвавлення інвестиційної активності, зваженої соціальної політики і запровадження Податкового кодексу. Іншими словами — жодних аргументів зростання цих прибутків ми не бачимо. Вважається, що економіка на підйомі, і країна тільки багатітиме. Хоча ми знаємо, що все якраз навпаки. Джерелом збільшення надходжень до бюджету є інфляція. Це не новина для української дійсності, ми це спостерігали в 90–ті роки: люди біднішали, а бюджет нібито виконувався.

Бюджет може збільшити надходження або завдяки реальному зростанню ВВП, або ж коли зростають ціни. Але інфляція — це втрати заробітних плат, адже означає зменшення купівельної спроможності, для інвесторів тощо.

Експерти МВФ не можуть керувати Україною

— Міжнародний валютний фонд вимагає, щоби наш бюджет відповідав їхнім фіскальним вимогам. Як ви назагал ставитеся до цих вимог і яким може бути їхній вплив на економіку України?

— Варто пам’ятати, що МВФ — це кредитор. А перед кредитором стоїть єдине завдання — повернути свої гроші. Тож він зважає тільки на самоокупність державного бюджету, адже саме держкошторис є засобом повернення грошей. МВФ не цікавить стан економіки, а лише можливість країни сплачувати відсотки за позичені кошти. Тому пропозиція донорів має, я повторюю вашу термінологію, саме фіскальний характер: ці статті скоротити, ці збільшити, ці змінити. Фонд мало цікавлять внутрішні проблеми України: чи у нас ринкова економіка, чи ні, соціально чи не соціально вона орієнтована, чи у нас інвестиційно привабливий клімат, чи у нас диктаторський авторитарний режим. Кредитор стежить лише за наявністю боргів, зобов’язаннями уряду та станом банківської системи, адже без неї бюджет обслуговуватися не може.

На місці українських урядовців я прислухався б до порад МВФ, але при цьому реалізовував власні плани розвитку і шукав конструктивні підходи, які б розвивали наш потенціал та при цьому задовольняли кредиторів. Адже якщо просто сліпо виконувати вимоги МВФ, то нам узагалі не потрібен тоді уряд. Нехай нам надсилають вказівки, і ми будемо в парламенті за них голосувати.

До речі, ми переходимо у стан, коли отримуємо таку величезну боргову залежність, що вона вже наближається до ірландської.

Політики знають, про що кажуть

— Опозиція вже назвала держкошторис–2011 бюджетом корупції. На вашу думку, нинішній документ містить додаткові важелі для тінізації економіки, яких не було у минулорічному варіанті кошторису? Чи йдеться про статус–кво, але сьогодні деяким політикам вигідно звернути на це увагу?

— Корупція не випливає з текстів бюджету, вона з’являється з характеру відносин між тими, хто видає кошти, і тими, хто їх отримує. Чи, скажімо, інвестиції надають на тендерних засадах, чи, наприклад, просто виділяють всі кошти «Нафтогазу України»? Існують і непрямі чинники тінізації. Чим більше держава вкладає грошей у будівництво, тим більше там з’являється «відкатів». Така вже природа цієї галузі, коли підрядники завжди «надувають» кошторис, а потім замінюють дорогі матеріали дешевими. Тим самим отримують суперприбутки і погіршують якість робіт. Ми всі пам’ятаємо історію зруйнованого гірського вірменського міста Спітак, коли з’ясувалося, що замість особливого цементу там використовували звичайний пісок. Або чому наша влада так полюбляє будувати дороги за бюджетні кошти? Бо якість доріг перевірити найважче — воно ж закопане під землю! (посміхається). Нам зараз розповідають, що новий Дарницький міст такий дорогий — 9,5 млрд. гривень — тому, що там покладено швейцарський асфальт. Хто зможе це перевірити?

Ще одне. Умови для хабарництва закладаються при контактному способі надання державної послуги чи сплаті податку податківцю. А новий Податковий кодекс, на базі якого й створювали держбюджет, фіксує стару систему. Схема, яка існувала раніше, залишилася, і саме її, мабуть, мають на увазі опозиціонери. Я не хочу нікого звинувачувати, але вони свого часу самі були при владі і добре знають всі ці можливості (сміється).

— Підсумовуючи ска­зане, можна зробити висновок: з новим держбюджетом наступного року українці стануть біднішими, гроші знецінюватимуться, а соціальні інститути занепадатимуть. Не надто похмурий прогноз?

— Факти свідчать, що люди й справді стануть біднішими. При цьому державні фінанси будуть поставлені в дуже ризиковану ситуацію: коли держава не зможе оплачувати всі зобов’язання щодо своїх поточних платежів. Очікуємо також затримок з платежами, субвенціями. З ухваленням такого документа ми ставимо свою фінансову систему в дуже ризиковану позицію.

ВАЖЛИВО

П’ять головних недоліків держкошторису

— Перекiс видатків у будівництво пасивних об’єктів та нехтування потребами інвестицій у соціальні заклади (школи, лікарні, наукові, культурні) і житлове будівництво та комунальну інфраструктуру.

— Великі інвестиційні програми, що їх започаткувала та продовжує держава, не передбачають інвестицій у новітні галузі на базі інформаційних, біотехнологічних та нанотехнологій. Наше технологічне відставання від розвинених країн відтак тільки поглибиться.

— Практично не зростають пенсії та заробітні плати: реальне збільшення на 5—10 грн. за високої інфляції може довести до жебрацтва значну частину населення, перш за все — пенсіонерів, соціально незахищених.

— Зростання тарифів в ЖКГ не обумовлюється модернізацію цієї сфери.

— Окремі управлінські ланки фінансуються надлишково: видатки на прокуратуру зростають на 80%, на Службу безпеки — 30%, МВС — на 25%. Натомість галузі бюджетної сфери недоотримуватимуть грошей. Програмних обґрунтувань такої щедрості для силовиків ми не бачимо. Складається враження, що держава дбає не про розвиток, а лише про контроль і покарання своїх громадян.

ДОСЬЄ «УМ»

Володимир Лановий

Народився 17 червня 1952 року в Києві, закінчив Інститут народного господарства. На свою нинішню посаду — президента Центру ринкових реформ — його було обрано ще в 1991 році. За цей час Лановий багаторазово «ходив у владу»: спочатку став міністром з питань власності та підприємництва, потім віце–прем’єром та одночасно міністром економіки. В 1994 році став депутатом як незалежний кандидат. На президентських виборах цього ж року зайняв четверте місце, набравши 9,55% голосів. Лановий працював радником Президента України з питань економічної політики та членом вищої економічної ради при Президенті, виконував обов’язки голови Фонду держмайна. Двічі — з 2000 по 2002 та з 2005 по 2006 роки — був постійним представником Президента в Кабінеті Міністрів України.

ОЦІНКА

Через бездумну розбудову інфраструктури ми можемо втратити власну промисловість

Ірландська інвестиційна модель — а ця країна нині опинилася у вкрай скрутному становищі — до речі, напрочуд схожа з українською. Вона характеризувалася будівництвом пасивних інфраструктурних об’єктів за рахунок нарощування боргів. Адже якщо ви, наприклад, будуєте нафтопровід, то це активне вкладання грошей, а якщо дорогу чи міст — то пасивне. Вони вкладали кошти саме в пасивні об’єкти і нарощували дефіцит бюджету та державний борг. Проте при цьому отримували гарантовані й дешеві кредити, адже рівень інвестиційної привабливості Ірландії є дуже високим: на рівні Великобританії. Зараз цей борг перевищив межі, за якими кредитори можуть і далі надавати позики. Країна стоїть на межі розвалу фінансової системи. Допомога, яка терміново потрібна, перевищує 100 млрд. дол. І Ірландія їх отримає, як член Євросоюзу. Україна ж у зовсім іншій ситуації.

Давайте згадаємо, як зумів вирватися вперед Китай. Спочатку вони розвивали прості виробництва з великою швидкістю обертання капіталу: виготовлення іграшок, ялинкових виробів. Потім більше: зробили ставку на легку промисловість, на прості технічні засоби, далі були високоякісні електронні пристрої та автомобілі. Зараз вони вже випускають літаки, космічну техніку. І при цьому китайський уряд не брав жодних кредитів: ні в Міжнародного валютного фонду, ні на ринку. Китай вибудовував накопичувальну, а не боргову макроекономічну модель. Він вкладав гроші у прибуткові галузі, а не займався марнотратством.

Не можна будувати дороги, коли економіка збиткова. У першу чергу треба розвивати високоприбуткові галузі, а з отриманих прибутків — будувати дороги.