На татамі — Юда та його совість

14.05.2009
На татамі — Юда та його совість

Юда — Остап Ступка. (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)

Які вистави варто пропонувати глядачам сьогодні, коли для характеристики того, що відбувається за вікном, найкраще пасує коротке і містке слово «криза»? Визначаючись із відповіддю на це питання, керівники театрів, за логікою, мали б звернути увагу на без­програшний і такий актуальний нині комедійний жанр. Оскільки сміхотерапія та щедра ін’єкція оптимізму зі сцени — дієвіші за ефемерні антикризові програми, про які постійно торочать чиновники різних рангів. Керівництво Театру імені Франка у цій ситуації вирішило піти від протилежного і, замість розважати глядачів, запропонувало їм поміркувати над одвічними, складними і неоднозначними питаннями. Вистава «На полі крові» за Лесею Українкою, яку на камерній сцені франківців поставив режисер Юрій Ростральний, порушує проблему, описану ще в біблійних сюжетах. Легенду про Юду, який розчарувався у своєму вчителеві, продав його і за це був змушений довічно виправдовуватися перед своєю совістю, тут вирішили як дуель Зрадника з Прочанином, Зрадника і світу, Зрадника і... його внутрішнього голосу. Юду в цьому спектаклі грає Остап Ступка, Прочанина — Дмитро Рибалевський.

Як і належить виставі з елементами провокації, зі сцени лунають чимало суперечливих і неоднозначних фраз, тут багато контрастів — візуальних і смислових, чимало гострих кутів і прямих, як лезо ножа, ліній. А очевидне, на перший погляд, твердження того, що зрада — це погано, герой Остапа Ступки постійно піддає сумніву. «Учитель обдурив мене» — з цієї причини, за версією Юди, почалася його зрада. «Скільки існуватиме людство, стільки ж існуватимуть і домисли з приводу того, що відбулося між Юдою та його вчителем, — коментує історію Остап Ступка. — Взяв і зрадив — так однозначно говорити не можна. Тут існує певний стереотип, ось і все». Свого героя Ступка, швидше, виправдовує...Але його маніпуляції на сцені залишають право глядачам на власні висновки: Юда запалює свічки і сам же потім їх гасить, він простилає на стіл білосніжне полотно і власноруч бруднить його, розливаючи червону рідину зі склянки, може дати Прочанину напитися, а потім грубо наказати йому йти геть, може прочинити вікно, впустивши світло до зали, і сам же його зачиняє...

Симпатії до Лесі Українки та до її драми «На полі крові» автори вистави мали задовго до початку репетицій у Театрі Франка. Режисер Юрій Розстальний ставив цей твір — до речі, п’єса була написана рівно сто років тому — у Мюнхені і в тій постановці навіть сам грав Юду. А художник Федір Александрович за «Полем крові» робив студентське кіно. У цій постановці він розділив Камерну залу по діагоналі, завісивши її холодним целофаном, який наче поділяє світ на дві половини, але водночас ця прозора стіна — всього лише умовність, і кожен може побачити, що ж відбувається там, за ширмою...

 

ДО РЕЧІ

Незважаючи на серйозну, філософську тональність постановки, на цій виставі буде чим поживитися і... світським репортерам. Коли вони, скажімо, ще зможуть детально розгледіти мистецькі татуювання Ступки–молодшого, який тут грає у майці, або переконатися, що період телевізійних танців для нього не пройшов даремно — навіть у ролі Юди Остап Богданович демон­струє свою прекрасну хореографічну підготовку.