Невдалий жарт про молдаван, що пролунав нещодавно з вуст Президента Ющенка — людини доволі етичної і толерантної, був, швидше за все, фрейдистсько–політичною обмовкою. Ця обмовка видала достатню поінформованість Президента про клубок інтриг, котрий не припиняють плести довкола найвищої в державі посади як потенційні претенденти на цю посаду, так і деякі політичні еліти сусідньої країни за допомогою наших «посередників». «Молдавськість» ситуації не в тому, що «майдану» в Молдові так і не сталося. Навпаки. Тріскотня московських аналітиків, нібито Росія в Молдові не допустила нового майдану і переграла Румунію, наштовхують на думку про те, що молдавську модель не забаряться накинути й українському політикумові — силами тих персонажів, котрі мотаються до Москви як по свячену воду. І якщо навіть по свіженький пантокрин літають на Алтай, то все одно до пантокрину вони хочуть ще й поживитися з російського інтересу, відповідно, й слугуючи російському інтересові. Так і хочеться вряди–годи закричати: здаючи Україну, вони здаються в полон і самі.
Лояльність молдовського політикуму до Росії відома. Подібний до тиску на Молдову комплексний тиск щодо України Москва застосовувала у значно сильнішому вимірі. І коли Україна епохи Ющенка не просто спромоглася встояти, а й провадити власну політику, нерви у декого почали здавати — і в Україні, і за кордоном. А досвід роботи з Молдовою, яку силами комуністів, через вибори президента в парламенті, досі вдавалося стримати в силовому полі Москви, так і підштовхує Кремль нав’язати подібну політичну модель Україні.
Тим більше що у відверто промосковських кандидатів у президенти України ситуація доволі мало прогнозована.
Усі прекрасно розуміють достатню емоційність та маніпулятивність соціології. Не науки в цілому, а всіляких часткових показників і рейтингів. Наразі респонденти оперують тактичними мотивами при голосуванні, а президентська ж кампанія, як відомо, — стратегічна. >>
