Минулого року мистецький театральний рейтинг під назвою «Київська пектораль» ознаменувався чи не найнеприємнішою історією за весь час свого існування. Відомий театральний критик, професор Валентина Заболотна, яка була однією із тих, хто починав «Київську пектораль», оголосила про свій вихід із цього проекту, озвучивши чимало претензій до процесу визначення найкращих. Тоді театральна громадськість з ентузіазмом занурилася в обговорення цього вчинку пані Заболотної, аналізувала всі «за» і «проти» цього демаршу, будувала прогнози щодо того, як він позначиться на долі та престижності самої премії...

Учора в Києві митці говорили про тишу. Не змовляючись, в один і той самий час художниця Олена Журавель в Українському фонді культури відкривала власну виставку «Вогні тиші», а в Національній спілці письменників Віталій Борисполець презентував власну книгу верлібрів «Тлумачення тиші».

Розжитися додатковим сценічним майданчиком, а особливо у період кризи — мрія багатьох керівників театрів, яка, як вони самі розуміють, з дуже багатьох причин сьогодні навряд чи може бути здійснена. Але для директора НП «Україна» Миколи Мозгового ця очевидність не стала нездоланною перешкодою на шляху до давньої мрії про Малу сцену. «Ідея створення невеликого концертно–театрального залу виникла ще чотири роки тому, нарешті ми втілили її у реальність», — урочисто виголосив він перед журналістами вже з нового сценічного майданчика. До речі, і журналісти, й артисти це приміщення дуже добре знають: раніше саме тут працював прес–центр Палацу «Україна». Але тепер його і не впізнаєш — павільйон площею 280 квадратів переобладнали у затишний зал зі сценою, «одягли» у нові декорації, оснастили сучасним звуковим та світловим обладнанням.