Польоти над мистецтвом і углиб нього

20.01.2009
Польоти над мистецтвом і углиб нього

Сем Тейлор–Вуд на презентації першої персональної виставки в Україні. (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)

У п’ятницю в PinchukArtCentre презентували три паралельні масштабні експозиції: першу в Східній Європі персональну виставку британської художниці Сем Тейлор–Вуд, групову виставку сучасних художників «21 Росія» і в Project Room — роботи молодого японського фотографа Кейта Сугіура.

 

«Мої роботи мене випереджають»

Худенька, як рисочка, білява і легка, як пір’їнка, прилетіла до Києва відома британська художниця Сем Тейлор–Вуд. З її неперевершеними психологічними портретами, які вона творить за допомогою фотографії чи відео, у PinchukArtCentre вже зустрічалися. Дещо з’являлося на виставках «Око підсвідомості: вибрані фотографії з колекції Елтона Джона» та Reflection. Цього разу маємо нагоду по вінця насолодитися світом Сем. Її роботи вперше в Україні представлені настільки масштабно і розгорнуто. Аж на два поверхи. При тому — нуль епатажу, вереску, крові і всяких подібних приколів, які часто використовують у contemporary art. «У мене такий характер. Я не така, як більшість художників у Британії. Я інша, у мене немає шоку, використовую зовсім інший підхід», — каже Сем Тейлор–Вуд на прес–конференції перед відкриттям виставки.

На третьому — відео–інсталяції, на четвертому — більшість світлин у парадоксальних позах. У залі 8 екранів, зображення з обох боків, на першому з них диригент плавно подає знак і все наповнюється гучною органною музикою. Хто грає, у перші секунди незрозуміло, але коли проходиш у глиб кімнати — від здивування аж рот роззявляєш. Перед тобою — всі до одного музиканти оркестру ВВС, із зосередженими обличчями на початку гри, які потім змінюються серйозними гримасами. У темній напівзруйнованій студії у своїй звичній позі учасники оркестру грають... але без інструментів. На кожному з екранів інша частина оркестру розводить руками в повітрі. «Вони справді грають без інструментів. Я не використовувала в цій інсталяції фотошоп, бо інакше в музикантах були б дірки. Процес створення відео тривав досить довго. Спершу музиканти були спантеличені ідеєю грати без інструментів. На всіх репетиціях вони грали повністю розслаблено. Але, коли опинилися перед камерами, де було виставлене світло і їх почали знімати, музиканти зібралися і почали грати як на сцені. Їм було важко, бо треба переключитися з нот на фізичну пам’ять і згадати як рухаються руки під час гри, але без інструментів», — розкриває секрети Тейлор–Вуд.

Усі роботи британки попередньо вже виставляли у найкращих музеях і центрах світу, крім однієї. На цій виставці відбулася прем’єра відео «Трихвилинний раунд». Брати Клички сидять після бою. Глядач не знає, вони виграли чи програли, але бачить, як їхні тіла ще парують, і ніби відчуває запах рингу. Арт–директор Пітер Дорошенко каже, що Сем трохи перебільшила із зображенням. «Вона їх зняла відразу після бою і всі непорушні емоції на їхніх обличчях правдиві. Але ми їх бачимо досить великими. На екрані вони значно більші вийшли, ніж є насправді». Сем Тейлор–Вуд не погоджується, що брати Клички не такі великі в житті, як в неї у відеоінсталяції. «У 2007 році я на Венеціанському бієнале вперше побачила «скелю» Віталія. Мене завжди цікавив бокс. Ще коли я вчилася в арт–коледжі, зробила свою першу роботу, яку побудувала на акторському мистецтві Майка Тайсона. Коли я побачила величезного здорованя Віталія, подумала, а як воно, відразу після бою. Не важливо, виграв чи програв. Коли ти сидиш, утомлений і весь витиснутий. Я приїхала у Нью–Йорк минулого року в лютому, коли там бився Володимир. Дуже складним шляхом потрапила в роздягальню до боксера, де його зняла відразу після бою. У Берліні після бою знімала Віталія. В обох боях вони виграли. Після бою до боксерів було дуже важко пробитися. Їх оточувало багато людей. І мені довелося нагадувати, що ми маємо зняти цей проект. Я стояла в натовпі і кричала: «Це я! Я! Ти пам’ятаєш мене?» Віталій повернувся до мене і сказав: «Вибачте, мене тут дещо чекає». Вони обоє джентльмени і витримали ще одне випробування. Коли я знімала Віталія, за моєю спиною стояло 300 людей. Я розкинула руки по боках і захищала його від цього натовпу. В очах Віталія можна прочитати, що він хотів би краще святкувати перемогу в бою, ніж тут 3 хвилини нерухомо сидіти», — згадує Сем.

До Києва вона також привезла новий проект «Втеча художника», де Сем на фотографіях ніби літає на кольорових кульках. Коли її запитали, як вдалося втекти на кульках у повітря, Сем розсміялася. «Дочка мене теж весь час запитує, як це я на кульках літаю, — жартує художниця у відповідь. — Мене підтримує велика кількість канатів, які потім були витерті. Від кого я тікаю і куди, сама не знаю. Я досі шукаю на це відповідь. Мої роботи мене випереджають».

Чим далі в «Темний ліс» — тим зрозуміліша Японія

Молодий японський фотограф Кейта Сугіура слідом за Сем Тейлор–Вуд теж презентував у Києві свою персональну виставку. Приєднатися до цього проекту йому запропонував Віктор Пінчук. У 2008 році наш олігарх був членом журі на щорічному арт–ярмарку Geisai#11 у Токіо, де хлопець отримав бронзову відзнаку. Віктор Пінчук тоді запропонував Кейта особисту нагороду — виставитися в PinchukArtCentre. В Project Room висять його великі фотографії «Темний ліс». «Він темний, тому що я його фотографував уночі, при місяці. В Японії вірять у богів природи і знають, що від людини дуже мало залежить. Ми любимо ліс удень, вважаємо його безпечним. Але він зовсім інший вночі. Таким я його боюся. Я не думаю, що він красивий. Ним керує інший світ, вогкий і темний», — пояснив «Ум» Кейта Сугіура.

За Путіна — 21 боєць

У PinchukArtCentre не хотіли зачіпати нічого політичного. Але не вийшло. Так чи інакше, коли запрошуєш до участі у виставці росіян, вона автоматично стає про владу, царя і маленьку людину. На п’ятому поверсі у проекті «21 Росія» представлено 21 авторську позицію. Її куратор Олександр Соловйов каже, що готувався до цього впродовж року. «Ідея досить проста, логічна і природна. Показати мистецтво Росії за період 2002 року, за правління Путіна. Можемо побачити, що змінилося у мистецтві з 80–х, коли домінував соц–арт, потім почався «романтичний концептуалізм», зародилася ідея «художник без твору», а тепер вимальовується нова картинка, і ми хотіли її частково показати. Художники мали перед собою завдання показати нове російське мистецтво. Конфігурація суб’єктивна. Вона не може бути іншою. Назва виставки походить від кількості авторів —21. Це також мистецтво ХХІ століття». Свої роботи презентували Владімір Дубосарскій, Алєксандр Віноградов, група «АЕС+Ф», Семьон Файбісовіч, група «Сині носи», Константін Звєздочьотов, Павєл Пепперштейн, Монро, Віктор Алімпієв та інші.

«Цю виставку ми називаємо «Збірна Росії». 11 грають, решта в запасі», — кепкують із себе «Сині носи». У Київ вони привезли паперові коробки, всередині яких помістили відео з рухомими маленькими чоловічками. «Нам часто закидали, що ми не художники, малювати не вміємо. Тільки п’ємо, жеремо і до жінок ходимо. Ось ми і показали у відеоінсталяції. А чому там Ленін є, чому політики? Це ж усі герої нашого часу. Вмикаєш телевізор, а там Путін, Тимошенко і Ющенко. Ми не знаємо як сусідів звати, але все знаємо, що є по телебаченню. Презентуємо також наших скандальних «Міліціонерів, які цілуються». Одна дівчинка до цього дуже боялася чоловіків у формі, а тепер каже, що, коли бачить ментів, регоче до упаду. Може у вас в Києві теж почнуть реготатися з поліції. У вас здається їх так називають?» — відповідає «синій ніс» Олександр Шабунов.

Сергій Шеховцев зробив величезний «Трон». Символ влади нагадує музейний експонат і відчуття сильного кулака при теперішній владі, та художник від будь–якого політичного підтексту відмовляються. «На Росії тут акцент не робиться. Це стосується майбутнього всього світу. У вас у Чернівцях теж такий є. Трон виглядає дуже важким, мармуровим і великим. А його насправді дуже легко підняти. Це може зробити декілька людей. Вийшла метафора. Влада є, а трон іграшковий».

Найнеприємнішою, особливо за запахом, є робота Віктора Алімпієва «Чий це видих?» Посередині кімнати він намалював зірку, майже таку як у Кремлі або на новорічній ялинці і засипав її недопалками. Від зібраних напевне за місяць активного куріння «бичків» дихати важко, але цікаво подивитися як вони гармонійно прикрасили зірку. Саме такий цигарково–владний і трохи зірковий запах залишив після себе 21 російський художник.