«Ілюзія страху». Курс — на «Оскар»

«Ілюзія страху». Курс — на «Оскар»

Збираючись на прес–конференцію, присвячену участі картини «Ілюзія страху» в конкурсі Американської кіноакадемії, кожен журналіст ставив перед собою щонайменше два професійні завдання. Перше — з’ясувати нарешті принципи відбору українських фільмів, які висуваються до такого престижного рейтингу, оскільки оскарівського комітету, що мав би опікуватися цим відбором, у нашій країні поки що немає. Друге — поспілкуватися з командою фільму, розпитати, як їм у кандидатах на «Оскар» і чи сподіваються вони на перемогу.

«Я буду бити під дих!»

«Я буду бити під дих!»

У Черкаському обласному музично–драматичному театрі для журналістів відбувся прем’єрний показ спектаклю «Войцек». Як уже повідомляла «УМ», цю виставу, в основі якої — соціальна драма німецького автора Георга Бюхнера, ставить відомий український режисер Андрій Жолдак, який мешкає в Німеччині.

Менсаундівський вояж по джазу

Менсаундівський вояж по джазу

Уже втретє осінній Ки­їв на короткий час став «Зоною Вокалу», де пахне сонцем, дощем, котами, лісами, пташками... Словом, пахне джазом. 15 жовтня український гурт «Менсаунд» у Жовтневому палаці організував фестиваль вокальної а капельної музики «Зона Вокалу» імені Володимира Міхновецького. До Києва вперше приїхали колективи зі Словенії Perpetuum Jazzile і BR6 із Бразилії.

Книжки без літер (майже)

Книжки без літер (майже)

Рік тому видавництво «Атлант ЮЕмСі» започатку­вало нехарактерний, на жаль, для нашого книжкового ринку проект — серію альбомів–каталогів провідних сучасних художників. Першим тоді вийшов альбом Анатолія Криволапа «Український мотив. Ностальгія. 2000—2005 рр.». Нині серію продовжила нова книжка цього митця під тією ж назвою, але з іншим підзаголовком та упізнаваним шаманізмом кольорів усередині. «Колір виявляє свою присутність і своє химерне шаленство як більш правдиве та ефективне, ніж відтворювана ним реальність», — пише мистецтвознавець із Франції, де А. Криволап виставлявся уже тричі.

Ксенія Ніколаєва: Я навіть думаю віршами

Ксенія Ніколаєва: Я навіть думаю віршами

Ксенія Ніколаєва народилася в акторській родині. Бабуся Ксенії виходила на сцену пересувних театрів, а прадід працював в одному театрі з Шаляпіним. Її мама, народна артистка України Ганна Тимофіївна Ніколаєва, пропрацювала в Російській драмі ім. Лесі Українки 40 років, а загалом її акторський стаж становить більше 65 років (це — не помилка, а винятковий приклад справжньої відданості своїй справі). Тато, Микола Миколайович Пенькович, служив у Львівському театрі ім. Заньковецької, потім працював заступником міністра культури. Звісно, дівчинка, яка виросла в такій сім’ї, навряд чи вибрала б професію інженера–конструктора чи фізика–ядерника. І Ксенія мріяла не лише про акторську професію, а й про конкретний театр, в якому б хотіла працювати. Втім, до Російської драми випускниця Київського театрального інституту Ксенія Ніколаєва з першої спроби не потрапила — актриса її плану у трупі вже була. Але наполегливість в акторстві — річ далеко не остання, а тому вже за рік Ніколаєва була зарахована в трупу Театру ім. Лесі Українки, і у виставі «Снігова Королева» вона грала зі своєю мамою. З тих пір минулого багато років: зіграні сотні спектаклів, тисячі букетів від прихильників перенесені з гримерки до квартири, мало місце навіть кардинальне «форсування Дніпра» — слідом за Едуардом Митницьким Ксенія Ніколаєва перейшла до Театру драми і комедії... І, як це часто буває в житті, за улюбленою роботою непомітно наблизилася до серйозного ювілею — тридцять років на сцені. Цей момент Ніколаєва відзначила двома виставами. Востаннє, ніби перегорнувши попередню сторінку театральної біографії, зіграла Раневську у своєму бенефісному спектаклі «Вишневий сад» (цю виставу вже зняли з репертуару Театру драми і комедії). І, розпочинаючи нову главу, на сцені Театру «Сузір’я» представила прем’єру «Самотньої леді», яку присвятила своїй мамі.

Всі статті рубрики