Натюрморт із самоваром

Кілограм пісних газет

А наступного ранку я придбав кілограм московських газет, аби пересвідчитися, наскільки вразила наша гостьова експозиція власне росіян. Усі часописи процитували високого кремлівського чиновника, який на відкритті сказав, що нинішня ММКВЯ має двох співорганізаторів — Росію та Україну. Проте журналісти потрактували цю «заяву» як курйозний комплімент і… на цьому припинили згадувати Почесного гостя. Найрозлогіший коментар був такий: «Несмотря на речь министра связи и массовых коммуникаций Игоря Щеголева о кровной связи наших народов, народу в украинском павильоне было совсем немного. Ассортимент не отличался разнообразием» (Коммерсантъ, 04.09.2008).

Щодо вбогого асортименту колега з московської газети погарячкувала. Індивідуальні стенди видавництв «Балтія–Друк», «Мистецтво», «Либідь», «Києво–Могилянська академія», «Картографія», «Піраміда», «Грані–Т», «Самміт–книга» — нічим не поступалися інформативною привабливістю будь–якому стенду середнього російського видавництва. Та й решта української експозиції, зорганізована цього разу за тематичним принципом (белетристика, гуманітаристика, довідники, мистецькі видання тощо), привертала увагу неупередженого відвідувача. Невже російська ідіосинкразія на все українське сягнула вже і книжкових теренів?

Відповідь на цей сумнів я знайшов на сайті «Русский журнал»: «Новым был и гость — Украина во всех ее проявлениях, включая мегазвезду Андрея Куркова. При суммарном тираже изданных книг более чем в 4 млн. экземпляров и перевода на три дюжины языков, Курков по–прежнему остается недоизданным и недочитанным в России автором. Возможно, это связано с общим нашим неинтересом к тому, что происходит поблизости».

Отже, маємо здорову імперську байдужість до всього іноземного. Москва реагує хіба на «мегазірки». Передбачити це було неважко. А відтак — і вжити превентивних організаційних заходів. Як це й зробило харківське видавництво «Книжковий «Клуб сімейного дозвілля» (яке, до речі, демонстративно дистанціювалося від офіційної української програми й експонувалося окремо — у найвигіднішому місці головного виставкового павільйону): харків’яни привезли на ММКВЯ француженку Анн Голон, авторку лонґселера ХХ століття «Анжеліка, Маркіза янголів». З огляду на увагу преси та відвідувачів — це був головний іноземний гість ярмарку.

Стратегія поразки

Чим же планував здивувати Москву офіційно–гостьовий Київ? Тим, що національну експозицію розмістив в окремому павільйоні, який колись і належав Україні. Саме це й була стратеґічна помилка. Ідея привернути увагу до несправедливої анексії Росією колишньої української власності сама собою провокаційно–приваблива. Але це — окрема серйозна акція, що потребує зовсім іншого, не книжкового, інструментарію. Намагання вмоститися водночас на двох різновисоких стільцях кінчилося цілком прогнозовано: гостьова участь України на ММКВЯ гепнулася.

На всіх книжкових ярмарках світу існує павільйонна ієрархія: до одних виставкових залів ідуть у першу чергу, до інших — коли час і сили лишаться. У перших презентуються топ–видавці, в решті — видавнича масовка. Так само традиційно склалося і на ММКВЯ: якщо ти не був у павільйоні №57 — ти не був на ярмарку, а коли був тільки у 57–му — ти бачив усе. Саме в цьому головному московському книжковому павільйоні, як я вже казав, тріумфально представився харківський «Книжковий «Клуб сімейного дозвілля» (також тут був окремий стенд «Видавництва Криму»).

Світова практика така: Почесний гість — у головному павільйоні. Держтелерадіо пішло урозріз цій твердій традиції і — було зігнороване масовим відвідувачем. У той час, коли попід 57–м в’юнилася кілометрова черга бажаючих потрапити всередину, в 58–му «українському» павільйоні гуляли протяги. Та й сам цей павільйон, ніби хатка на курячих лапах, повернувся до виставкової площі задом, а неуважному відвідувачеві ніщо не підказувало, де ж шукати входу.

Заступник голови Держте­лерадіо Василь Шевченко нарікав, що організатори ММКВЯ ніяк не реагують на його прохання встановити на території Виставкового центру додаткові вказівники до українського павільйону. Мовляв, інформаційний саботаж, політикою пахне. Може, воно й так — але чому це стало для пана Шевченка несподіванкою? Зрештою, мусили б бути розписані чіткі зобов’язання сторін: хто і за які промоційні заходи відповідає — і тоді росіянам можна виставляти обґрунтовані претензії. Здається, саме так вчинив торішній почесний гість — Китай, — і тоді оку відвідувача не було куди сховатися від надміру інформації про гостьову експозицію.

На прес–конференції, якою відкривали українські дні на ММКВЯ, голова нашої делегації Анатолій Мураховський (в. о. голови Держтелерадіо) кілька разів наголосив: ми тільки вчимося міжнародній виставковій діяльності. Це правда, результати навчання можна бачити. Наприклад, нарешті зникла шароварницька аура навколо нашої експозиції (як сказав би Юрій Андрухович — «синьо–жовтувата піна»), не видно було монструозних пластмасових соняшників у дизайні, витриманому цього разу у строгому діловому стилі. Організатори нарешті взяли на себе оформлення й доставку книжкового вантажу видавництв–учасників. Безсумнівно, привернула увагу тих, хто таки знайшов наш павільйон, фотовиставка газети «День». Директор департаменту видавничої справи Держтелерадіо В.Бабилюлько дала, як і годиться, кілька превентивних інтерв’ю у російській книжковій пресі (газета «Книжное обозрение», журнал «Книжная индустрия»).

Але водночас приголомшила неспроможність скоординувати та забезпечити якихось сорок запланованих заходів (для порівняння: на Форумі видавців у Львові зазвичай відбувається близько 400 заходів). Так, на початкову прес–конференцію організаторам удалося залучити аж одну (!) телевізійну камеру (і та — українська). На «круглому столі» з проблем і перспектив книговидання «на теренах пострадянського суспільства» (так у програмі) не було жодного російського книжкового експерта. Лише у Москві з’ясувалося, що заявлена у програмі–буклеті презентація книжки Тіни Кароль і не могла відбутися, бо співачка взагалі не збиралася їхати до Москви. Марія Матіос відмовилася брати участь у презентації видань Шевченківського комітету, оскільки довідалася про такі плани лише по приїзді до російської столиці. А Віталій Портніков сам скасував презентацію своєї книжки «Дмитрий Медведев. Избранный президент» (К.: Самміт–книга): по тому, як телефоном дістав інформацію про порожній український павільйон, він відмовився їхати до Москви.

Коефіцієнт службової невідповідності

Держтелерадіо поїхало до Москви з «тульським самоваром» — на авось. Технологічно не прораховано жодної акції, не позначено жодного індикатора планованого імідж–успіху. Наприклад, скільки відвідувачів ми хотіли бачити біля наших стендів? І що, головне, для цього зроблено? На яку кількість публікацій у московській пресі ми збиралися вийти? В який спосіб зацікавити місцеве телебачення? Де і яка інформаційна реклама мусила красуватися у Москві і за чий кошт?

Усе це називається проектний аналіз — початковий підручник для державних службовців. Незнання цих азів слід би кваліфікувати як неповну службову відповідність. А що вже казати про книжкових чиновників, які мусили б бодай краєм вуха чути, що одне лише видавництво «Основи» випустило таких посібників — перекладних та вітчизняних — чи вже не десяток. Якби, до прикладу, пані Бабилюлько складала кваліфікаційний іспит і на запитання щодо книжкової промоції відповіла: «Каждая книга скажет сама о себе» (так у згаданому інтерв’ю для «Книжного обозрения») — їй би поставили «незадовільно». Бо це саме те, чого не може бути, бо не може бути ніколи. А надто, коли йдеться про якусь одну з тих 180 000 книжок, представлених на ММКВЯ двома з половиною тисячами учасників із 82–х країн.

Висновки невтішні:

1. Експозиція України дійсно вражає — незнанням організаторами законів книжкового ринку взагалі і вимог проектного аналізу зокрема.

2. Відповідальність за невикористаний (але щедро проплачений із бюджету!) шанс почесного гостя на ММКВЯ лежить не лише на Держтелерадіо, а й на Кабінеті міністрів, який розпорядився видати гроші під «концепцію», яка не містить жодного конкретного індикатора планованого успіху.

3. Кустарна самоосвіта чиновників Держтелерадіо (п. Му­раховський зазначив, що вчаться вони міжнародній виставковій діяльності вже цілих п’ять років) обходиться платникам податків занадто дорого. А іміджу країни — взагалі в мінус. В Україні є фахівці, які також вчаться, але не в підготовчому класі, а в «академії» виставкової практики. І вчаться, до речі, за власний кошт. Вони й мусять готувати національний стенд на експорт.

4. Вельми ймовірно, що все вищезазначене держслужбовці зігнорують і далі тринькатимуть бюджет власноруч — принаймні вже тепер оголошено, що Держтелерадіо «готуватиме» черговий національний книжковий стенд, цього року в Монреалі.

5. Оскільки нічого не змінюється, пропоную — аби далі даремно не нарікати на держслужбовців, — зважити на стару пропозицію братів Стругацьких: увести «оптимальные коэффициенты беззаботности для ответственных работников» (Понедельник начинается в субботу. — Санкт–Петербург: Амфора, 2003).

АНОНС

У четверговому числі «УМ» читайте про стан і перспективи російського літературно–книжкового ринку в інтерв’ю з аналітиком Алєксандром Гавріловим, головним редактором газети «Книжное обозрение» та видавцем журналу «Что читать».