Учора центр Києва був чистим від автомобілів — як недільного ранку, або як столиця УРСР зразка 1975 року, коли одні «жигулі» на півкілометра і один круглобокий червоно–жовтий тролейбус. Служби безпеки перекрили рух у серці столиці для того, щоби броньований спецлімузин, доставлений зі США, міг безстрашно перевозити американського президента із «будинку з химерами», де відбувалися переговори на найвищому рівні, до клубу Кабміну, що на Інститутський, де проходила зустріч із Юлією Тимошенко, а потім до пам’ятника Слави та на Софійську площу.

Поки президенти України та Сполучених Штатів вирішували державні справи, їхні дружини, Катерина Ющенко та Лора Буш, відвідали Національний музей Тараса Шевченка. «Це була дуже тепла й хороша зустріч, — розповіла «УМ» директор музею Наталія Клименко. — Ми провели якісну екскурсію. Наші гості отримали належне уявлення про Тараса Шевченка».

Питання про приєднання України та Грузії до Плану дій щодо членства в НАТО перенесено в порядку денному бухарестського саміту з сьогоднішнього дня на 4 квітня. Отже, Вашингтон отримав два додаткових дні на те, щоб масованим дипломатичним бомбардуванням «уламати» Париж і Берлін дати згоду на нашу участь у ПДЧ. Москва ж отримала два додаткових дні на те, щоб малювати перед очима Німеччини та Франції страшні картини «геополітичного зсуву в Європі». Генсек НАТО Ян де Хооп Схеффер виглядає незворушним оптимістом, якому нікуди поспішати: якщо не завтра, то невдовзі, каже він Україні з Грузією.

Нинішня істеричність Росії щодо наміру України приєднатися до ПДЧ породжена не стільки самим страхом незворотнього виходу України з російського силового поля, скільки — не маючи змоги вплинути на цей природний процес — спробувати зіграти на випередження шляхом просування потрібної людини, котра, наприклад, очоливши Україну, спроможеться девальвувати цей прагматичний вибір. Тобто розрахунок на майбутні президентські вибори. І звідси — реалізація цілого ланцюга дій, що дозволять Росії провести на головний портфель України більш лояльну до Москви людину, ніж Ющенко. До внутрішніх українських «закладок» у цих операціях обов’язково потрібні ще й «закладки» зовнішньополітичні.