Учора й сьогодні у колонному залі імені Миколи Лисенка у Національній філармонії вшановують геній Тараса Шевченка. У програмі «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля...» поєднали виступи Національної заслуженої капели бандуристів імені Григорія Майбороди (художній керівник і головний диригент — Юрій Курач) і художнє слово Анатолія Паламаренка. У програмі звучать поезії Кобзаря, твори українських композиторів Якова Степового, Кирила Стеценка, Олександра Білаша, українські народні пісні в обробці, зокрема, Дениса Січинського, Григорія Майбороди, Лесі Дичко.

Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році.

Коли наближалася небезпека на Майдані, Устим завжди вигукував: «Небо падає!». Хлопець був у Києві з листопада 2013-го, 30-го числа його побили. «Блакитна каска приносить мені удачу», — казав 19-річний юнак зі Збаража Тернопiльської області батькові, коли вдруге вирушив у Київ, щоб продовжувати боронити право України стати європейською країною.

Любителі класики можуть продовжувати насолоджуватися переглядом класики у кінотеатрах. Чергова прем’єра проекту показу світових шедеврів від компанії UFD — Гамбурзький балет «Різдвяна ораторія».

Минулої п’ятницi, як і півстоліття тому, у столичному кінотеатрі «Україна» показували легендарний фільм «Тіні забутих предків». Перед початком урочистостей на вході періодично співала трембіта, усі запрошені проходили через рамки металошукачів, а на другому поверсі бажаючі мали змогу роздивлятися колажі Лариси Кадочникової із речей, що нагадують про режисера Сергія Параджанова, оператора й чоловіка Юрія Іллєнка і Гуцульщину.

В екранізації від народженого в Копенгагені 46-річного режисера Томаса Вінтерберга, безперечно, багато від першоджерела. Формат прокатної мелодрами не дає змоги милуватися зоряним небом, але провінційних прекрасних пейзажів удосталь. Поза кадром лишається навіть доленосна в книзі сцена порятунку головною героїнею від чадного газу у прихистку пастуха свого першого кавалера.

У столичному Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського з’явилося кілька десятків світлин, які нагадують про трагічний для Польщі день 2010 року, коли розбився літак ТУ-154 із польською урядовою делегацією, яка летіла вшановувати пам’ять жертв катинського злочину.

Телеведуча Тамара Володимирівна Щербатюк — щира і ненав’язлива, із розумінням сприймала сучасні зміни на телебаченні, але називала його «заполітизоване», «зарекламоване», «затанцьоване», «закуховарене». Багато людей для неї були унікальними — від усім відомої Раїси Кириченко до сільських жіночок, які вміли гарно вишивати чи задушевно співати.

«Мали честь бути студентами й колегами Тамари Щербатюк», — ці слова Віктора Жованика, нині заступника головного редактора агентства «Укрінформ» , можуть повторити сотні журналістів. На телебаченні Тамара Володимирівна, яку по праву називають корифеєм, була з 1950-х років.

Журналіст Олександр Моторний — один із тих, хто майже рік розповідає глядачам про події у зоні антитерористичної операції на двох каналах. «Я — ведучий і шеф-редактор «Спецкору» на «2+2», нікуди не переходив, залишаюся кореспондентом ТСН на «1+1», ми живемо в одному ньюзрумі, — каже Олександр.