Отже, вогонь ХХ зимових Олімпійських ігор запалено. Тепер уся увага спортсменів, їхніх тренерів, чиновників і, звісно, чотирьох мільярдів прихильників спорту біля екранів телевізорів (стільки, за підрахункам організаторів, складе глядацька аудиторія) упродовж 16 днів буде прикута безпосередньо до стартiв.
З давніх-давен людство звикло з'ясовувати, хто ж з окремих його представників або цілих націй є кращим. У стародавні часи, та нерідко й нині, робилося це за допомогою зброї, тобто війни. На противагу цьому древні греки, за що їм особлива подяка від усього людства, організували спортивні змагання, під час проведення яких збройні суперечки припинялися, — Олімпійські ігри. Часи мінялися, й про Олімпіади в нашій ері призабули.
Президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка — людина, до якої в олімпійському світi ставляться з великою повагою. Саме його клопотання в МОК дозволило українським журналістам отримати 14 акредитацій на зимові Ігри замість наданих 12. У ці дні видатний легкоатлет, як і належить, опікується нашою командою в Італії.
От ми фактично й дожили до нової зимової Олімпіади. Для незалежної України вона стане четвертою в її історії. Національний олімпійський комітет спочатку планував послати до Турина 58 атлетів, у підсумку ж до Італії поїхали 53 українці. Причому остаточно склад збірної визначився лише в понеділок.
Напередодні старту зимової Олімпіади в Турині шанси українських спортсменів оцінюють досить обережно. Після попередніх Ігор ми взагалі зневірилися в тому, що здатні здобувати нагороди на льоду чи снігу. Наші фігуристи, біатлоністи, санниці та фристайлісти під час чотирирічного міжолімпійського циклу іноді потрапляли у призери престижних міжнародних стартів, але впевненості в тому, що вдасться зробити бодай один крок уперед порівняно з Солт-Лейк-Сіті, немає. Однак можуть же завсідники місць «одразу під п'єдесталом» нарешті «вистрілити»? Можуть. Тож ми тримаємо кулаки в тому числі за вітчизняних майстрів «акробатики на лижах», які на Іграх-2002 були чи не найближче з усієї української делегації до нагород: Станіслав Кравчук взяв тоді п'яте місце.
Досі приморський Маріуполь із його піщаними пляжами та теплим і навіть подекуди чистим Азовом, немов магнітом притягував до себе відпочивальникiв винятково влітку. Однак відтепер місто змінило свій імідж і поповнило перелік тих небагатьох населених пунктів держави (Київ, Дніпропетровськ та Полтава), де створено чудові умови для активного відпочинку і в найхолоднішу пору року.
Породи собак є різні. Деякі з першого погляду визначаєш як потворні. На першому місці серед них — так званий китайський чубатий собака. Точніше, собачка, бо надто вже дрібне це створіння: лисе, при цьому — темношкіре, з китицями шерсті на різних ділянках тіла.
Якби треба було одним реченням охарактеризувати Дні української столиці у Парижi, які завершилися наприкінці минулого тижня, то воно прозвучало б так: «Київський міський голова зробив те, чого не вдалося ще жодному українському політику, — він підкорив Париж». Очевидно, тому, що мер Києва, на відміну від українських урядовців, не обіцяв французьким бізнесменам «золоті гори», а просто пропонував їм конкретне взаємовигідне співробітництво. Для французів, які вже звикли, що представники пострадянських країн виступають якщо не прохачами, то у кращому випадку обирають амплуа бідних родичів, напевне, це було приємною несподiванкою.
Вінницька обласна організація партії «Пора» оприлюднила звернення до Президента України з проханням перевірити діяльність колишнього секретаря Ради нацбезпеки Петра Порошенка на Вінниччині (в якої, до речі, останнім часом складається стійка репутація вотчини Петра Олексійовича).
Напевно, жоден лікар на світі не зможе пояснити, де і чому люди підхоплюють вірус екстріму. Що для цього потрібно — спадкова вразливість чи особлива конструкція мозку? Громадянам звичайним, людям, екологічно «чистим» від зашкалювання адреналіну, цієї «кухні», очевидно, не зрозуміти. Однак спробувати можна. Чи принаймні з роззявленим ротом подивитися, як відчайдухи, балансуючи почасти на межі життя і смерті, виконують свої карколомні трюки. Ще можна їх по-банальному запитати, про що вони думають, коли, наприклад, летять з гори на дельтаплані (а знизу — ліси, люди-мурахи...), й почути вичерпну відповідь: «Думаю про те, що Я ЛЕЧУ!». Питання ще є?...
Шукати відтепер таких людей стане простіше. Чимало з них щоліта і щозими зустрічатимуться у Карпатах, на Боржавському хребті, між Воловцем і Міжгір'ям — на екстрім-фестивалі Fly-in. Днями це дійство відбулося вперше. Те, як воно проходило, бачила кореспондент «УМ».
