Москва кабацька і читацька

Москва кабацька і читацька

Скандальна проза Володимира Сорокіна, який на Заході вважається класиком російської літератури, завжди тяжіла до драми, про що свідчить його останній у часі роман «Телурія». Утім наразі йдеться не про нього, а про майже не помічену громадськістю найповнішу збірку п’єс «Капітал» уславленого постмодерніста, до якої увійшли вже відомі тексти середини 1980–х — кінця 1990–х років, а також «марксистська» новинка, що дала назву книжці.

Хомич невіруючий

Хомич невіруючий

За всі часи бувало так, що, попри наявність офіційної думки про ту чи іншу модель вітчизняної історії, а також без огляду на цілий штат науковців, письменників та інших представників ідеологічного цеху, покликаних цю думку відстоювати перед кожним новим поколінням читачів, обов’язково з’являлися «невіруючі» одинаки, які пропонували власний погляд на наше минуле.

Історія з географією

Історія з географією

Зарубіжжя завжди вабило літераторів непереборним сумом ізоляції, затишністю еміграційного «відщепенства», таємним бажанням перевірити суть розставання як метафору маленької смерті. Утім вмирали письменники на чужині якось незграбно, надумано і не дуже літературно.

Хто ж його посадить?

Хто ж його посадить?

...Буденні події на кшталт знищення у центрі Харкові пам’ятної дошки Юрію Шевельову зазвичай не дуже вражають місцеву громадськість. Ну вирячила було задля годиться здивовані очі місцева влада, коли свого часу з площі Свободи так само зник пам’ятник героям УПА, ну відмовилися вірити такому непорядку під самісіньким носом браві правоохоронці, ну ще трохи повправлялись у прикладній фізіономіці справжні замовники злочину.

Російська дійсність українських буднів

Сьогодні чомусь вважається, що «література вимислу» себе вичерпала, і романом про вампірів, якщо його написав не Пелєвін, вже нікого не здивуєш. Натомість «література існування», яка розповідає про сусіду–п’яницю чи про лікарняні (шахтарські, учительські, злодійські) будні — це сіль перспективних планів будь–якого видавництва.

Якщо гратися, то в королеву

Якщо гратися, то в королеву

Задум цієї непересічної книжки, яка вигідно вирізняється у сонмі посібників у жанрі «виховай собі друга», цілком благородний. «Як вийти заміж за принца і зробити його королем» Валентина Бадрака — це психоемоційна епопея про не завжди радісне життя жінок, які влаштували тріумф своїх чоловіків, але власного щастя не надбали.

Лiтература за перевалом iсторiї

Лiтература за перевалом iсторiї

Зарозумілі «тектонічні зсуви» в історії, які давно увійшли в геополітичний лексикон сучасності, по суті, так і не були розтлумачені пересічному читачеві. Всі високочолі теорії євразійства виявилися не дуже підтверджені художнім вимислом, тобто літературним текстом, в якому б популярно пояснювалося, чому бігмак кращий за вареника і доки еспаньйолка буде замінювати козацький оселедець.

Дурдом всесоюзного значення

Дурдом всесоюзного значення

Доля цього твору виявилася на диво невтішною, загадковою, ба навіть трагічною. В силу невідомих причин книжка відомих своїми містичними детективами авторів пролежала у видавництві «Фоліо» близько трьох років.

Кому на Русi жити

Кому на Русi жити

Якщо запитати у сьогоднішніх українських письменників середнього, припустимо, віку про те, що ж вирізняє їхніх молодших і більш успішних колег, то у відповідь ми почуємо заздрісні стогони про юнацький прагматизм і повну відсутність любові до Батьківщини. І це при тому, що нині в літературі конкуренція відсутня, і майже всі письменники давно вже обслуговують те чи інше видавництво, що створює їм ім’я для чергового Форуму видавців. І навіть при обговоренні премій не радіють, а кидаються вираховувати, кому не дали, лише винятково члени Спілки письменників, для яких, власне, ці самі премії створені.

З Богом у серці чи в голові?

З Богом у серці чи в голові?

...Чесно кажучи, про Бога в цій книжці не так уже й багато. Натомість в «Апофатичній антропології» Леоніда Солонька досліджується історико–філософська ретроспекція шляху пізнання людиною не Бога, а її власної буттєвої долі. А доля, як відомо, завжди була невтішна. І тому не дивно, що будь–яка система людських знань — від теології до телеології — у пошуках людської–таки мови для визначення «невиразного», «божественного» і «невимовного», завжди стикалася з суцільними парадоксами, списуючи їх на екзистенцію. Оскільки важко казати, ніби Бог знаходиться по той бік мови, не задіявши при цьому саму мову. Тим паче коли «Бога немає», як вважає автор дослідження, і його завжди плутали з Абсолютом, а це не одне й те саме.