12 квітня у столичному Жовтневому палаці відбудеться поки що єдиний запланований в Україні концерт–презентація дебютної авторської платівки Джамали — For Every Heart, яка днями з’явилася у продажу. Новий альбом, за словами співачки, — підтримка вітчизняного виробника: над альбомом працювали в Україні саме українці.

Сьогодні в Донецьку Сергій Жадан має представити свій останній роман «Ворошиловград» — найкращу книжку 2010 року за версією «Бі–Бі–Сі». Презентація відбувається в рамках так званого «Донбас–туру», під час якого Жадан планував відвідати ще й Луганськ та Старобільськ (заплановано, що тур триватиме три дні). Паралельно з презентацією письменник хоче ініціювати громадську дискусію щодо небезпеки встановлення цензури в Україні. Очевидно, цей політичний окрас літературної акції й став причиною того, що організаторам туру відмовили в приміщеннях.

Євген Філатов, який був людиноюоркестром музичного проекту The Maneken, зібрав цілий гурт і записав із ним альбом Soulmate Sublime. Незважаючи на те, що до оновленого складу увійшли учасники відомих російських гуртів — Максим Шевченко (екс­гітарист гурту «Інфекція» Найка Борзова), бас­гітарист Андрій Гагауз (гурт «Ундервуд») та Денис Марінкін (екс­ударник Земфіри), — фронтмен The Maneken вважає гурт українським. «Що нам Росія? Ми звичайно ж український проект, — розповідає він «УМ». — Два з трьох музикантів родом із Донецька, де ми виросли і дружили». При цьому музикант не відмовляється від сольних виступів, лишаючи проте в пріоритеті концерти із гуртом.

Минулого тижня в Білорусі затримали російського правозахисника Андрія Юрова. Провівши ніч у райвідділку міліції, Андрій отримав на руки припис із наказом упродовж 24 годин залишити територію країни, в’їзд до якої йому тепер заборонено щонайменше до 2013 року. Юров очолював місію Комітету міжнародного контролю за ситуацією щодо прав людини в Білорусі — єдину наразі міжнародну структуру, яка «на місці» стежить за переслідуваннями опозиції владою Олександра Лукашенка. Прізвище росіянина Мінськ вніс до переліку персон, чиє перебування на території Білорусі «недоцільне».

Не виключено, що в переліку «небажаних» може з’явитися й прізвище українця Антона Голобородька. У міжнародній місії в Білорусі він представляв Фундацію регіональних ініціатив — одну з най­впливовіших молодіжних організацій нашої держави. Днями Антон повернувся в Україну й поділився з «УМ» враженнями про роботу міжнародних спостерігачів. Сповнений емоціями і враженнями, хлопець багато розповідав, проте певну інформацію все ж просив не афішувати, аби не зашкодити білоруським друзям.

Всесвітній день води, який відзначається 22 березня, — привід ще раз нагадати про проблему всепланетного масштабу, яка в найближчі десятиліття може понищити людство, — дефіцит питної води та її якість. Анатолій Яцик, директор Українського науково–дослідного інституту водогосподарсько–екологічних проблем, вважає, що проблеми якості питної води, забруднення річок, несамовитих паводків українці створили власноруч. У краплі води віддзеркалюється екологічна культура держави, вважає вчений.

Очевидно, що кого б не вибрали від України на пісенний конкурс у Дюссельдорфі, все одно знайшлися б опоненти кандидата. Проте критика, що звалилася на голову Міки, нагадує снігову лавину, яка з кожним днем набирає швидкості й росте у масі: перші поодинокі «проти» в інтернеті, які з’явилися після оприлюднення результатів, перетворилися на суцільний негатив. «Раніше Міка Ньютон для мене була просто миленькою дівчинкою, зараз же я її зневажаю!!!», «Яка у нас добра країна: і Міку на конкурс вигуляти звозить, і вкотре віддасть перше місце комусь іншому. Навіщо нам перемога, головне ж участь», «Люди, а може, даремно «паримося»? Ну повезуть зараз цей фальсифікат в особі Міки Ньютон, там його у будь–якому випадку забракують і на утилизацію відправлять» — типові відгуки з офіційного сайту національного відбору на «Євробачення».  

Ларису Мірошниченко, провідного наукового співробітника відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України й авторку книжки «Леся Українка. Життя і тексти», до видавництва «Смолоскип» свого часу привела нині вже покійна Михайлина Коцюбинська, зазначивши, що та досліджує Лесю Українку під особливим кутом. Сама ж потім у перед­мові до книжки пані Лариси зазначила: «Перед нами високої проби «камерне» літературознавство. Неголосне, неквапливе, філігранне, де домінують два головні герої — Текст і Особистість». Працюючи винятково з рукописами й оригіналами, Лариса Мірошниченко провела текстологічні дослідження, в яких поєдналися традиційне літературознавство, текстологія, психологія творчості, елементи графології і психоаналізу. Авторка відзначила «УМ»: «Нам дуже пощастило, адже зберігся великий рукописний архів Лесі Українки, бо тоді тексти часто виходили з помилками чи у скороченому вигляді». Лариса Мірошниченко розповіла, що, працюючи над текстами, спостерігала зміни у почерку поетеси, внесення правок, і бачила, як рухалася і пульсувала її думка.

Чотири з п’яти презентованих громадськості видань так чи інакше пов’язані з історією України — цю закономірність було виявлено ще минулого року під час представлення переможців конкурсу. Цікаво, що такий прецедент організатори «Коронації» називають випадковістю: «Так відібрали експерти, але збіг цікавий», — коментує Тетяна Логуш. Натомість один із переможців, автор роману про Григорія Орлика Тимур Литовченко, називає таку «випадковість» «тріумфом історичного роману, який свідчить про поворот у мізках українців».

Розкривши свіжу збір­ку «Василь Симоненко. Вибрані твори», я пробіглася очима по змісту і зупинилася на назві «Цар Плаксій і Лоскотон». Згадалося, як ще зовсім малою з мамою на вокзалі чекали на потяг. Аби не сумувати, мама купила мені кольорову яскраву дитячу книжечку «Цар Плаксій і Лоскотон», яку я потім знала ледь не напам’ять. Тоді для малої дитини не мало значення, хто написав цю казку, це був ще той вік, коли не задумуєшся, що «ти — людина». Тепер, згадавши цей момент, я розумію, що Василь Симоненко був зі мною значно раніше, ніж я про нього дізналася.

До роботи над фільмом продюсер «Санктуму» Джеймс Камерон залучив свого послідовника Алістера Грігсона, поступившись йому місцем режисера. Головні ролі у картині, яка «вихлюпнулася» на екрани минулого тижня, зіграли Річард Роксбург («Ван Хельсінг»), Різ Уейкфілд, Еліс Паркінсон («Люди Ікс: Початок. Росомаха»), Деніел Уіллі, Крістофер Бейкер («Інтуїція»). Автори сценарію — Джон Гарвін та Ендрю Уайт, з останнім Камерон здійснював не одну океанічну експедицію, тому пристав на пропозицію зняти повнометражну стрічку про власний досвід дослідження печер, який одного разу ледь не став трагічним. «Цей проект концентрується на героях і їхніх переживаннях, — так анонсував свою стрічку Джеймс Камерон. — Я раніше не знімав подібних сюжетів і поставив собі за мету зняти надзвичайно реалістичний трилер про те, що відбувається з людьми в екстремальних ситуаціях».