Вони не диваки, вони — мобери!

Вони не диваки, вони — мобери!

Кілька сотень молодих людей повільно йдуть вулицею. За спинами несуть «вузлики з пожитками»: у кого маленькі, обережно зав'язані, у кого більші — з чоботами, що звисають, та шкарпетками. Був сонячний день. Досить тепло. Тиша, і лише іноді чутно перешіптування серед завмерлих перехожих. «Ви куди?» — хтось запитав хлопця з вузликом у руках. «Мігруємо! Всі йдуть, і я йду!» — сказавши це, він пішов далі. Та вже за десять хвилин диваки зникли: прийшовши нізвідки, повернулися туди ж! «Спочатку нерозуміння, потім здивування, і нарешті якийсь переляк», — розповідає Тетяна, випадковий свідок того дійства. — Не маю ні найменшого уявлення, хто ті люди і куди вони йшли, але виглядало це щонайменше ефектно!».

Фабрика адреналіну

Фабрика адреналіну

Напевно, жоден лікар на світі не зможе пояснити, де і чому люди підхоплюють вірус екстріму. Що для цього потрібно — спадкова вразливість чи особлива конструкція мозку? Громадянам звичайним, людям, екологічно «чистим» від зашкалювання адреналіну, цієї «кухні», очевидно, не зрозуміти. Однак спробувати можна. Чи принаймні з роззявленим ротом подивитися, як відчайдухи, балансуючи почасти на межі життя і смерті, виконують свої карколомні трюки. Ще можна їх по-банальному запитати, про що вони думають, коли, наприклад, летять з гори на дельтаплані (а знизу — ліси, люди-мурахи...), й почути вичерпну відповідь: «Думаю про те, що Я ЛЕЧУ!». Питання ще є?...
Шукати відтепер таких людей стане простіше. Чимало з них щоліта і щозими зустрічатимуться у Карпатах, на Боржавському хребті, між Воловцем і Міжгір'ям — на екстрім-фестивалі Fly-in. Днями це дійство відбулося вперше. Те, як воно проходило, бачила кореспондент «УМ».

Азарт під пилом

Азарт під пилом

Справжнього колекціонера, захопленого своєю справою, сьогодні знайти, напевно, досить важко. Але такі є. Знайомтеся: один із них — Михайло Гайдук із Київщини. Сам він людина військова (як кажуть: із суворим гартом), однак це не завадило йому присвятити своє життя незвичайному захопленню. Пан Михайло каже, що завжди хотілося не просто збирати щось нове, а вивчити за допомогою колекційних екземплярів історію нашої країни, всієї землі. Наприклад, знання з географії та історії він здобув саме за допомогою колекції монет і паперових грошей.