«Самогон» для автівок

Від місцевих жителів приховати таємниці найважче, тому коли на нафтобазі, розташованій поблизу великого населеного пункту на сході Вінницької області, спритні ділки розгорнули нелегальне нафто­перегінне виробництво, воно швидко потрапило в поле зору податкової міліції. Щоправда, з реалізацією оперативної інформації там не поспішали — спочатку вивчили схеми завезення сировини та продажу кінцевого продукту, який розподіляли по автозаправках Тростянецького району, виявили учасників незаконної обрудки. Коли ж настала заключна фаза операції, оперативники на воротах нафтобази затримали одразу два автотягачі, кожен з яких буксирував по дві цистерни сирої нафти. Тоді ж зупинили вантажівку, що вивозила з підприємства мазут.

Росли на бульварі дрова...

Низка енергозберігаючих проектів, реалізованих на комунальному підприємстві «Вінницяміськтеплоенерго» (а воно забезпечує 85 відсотків від потреб обласного центру в теплі), дозволила не лише зекономити понад мільйон гривень, а й заробляти гроші в незвичний спосіб. Більше того: у місті на рівні влади озвучується питання про можливе зниження тарифів за тепло для населення.

Архітектор без химер

Архітектор без химер

Зазвичай городяни своїх архітекторів не знають. Щодня бачать плоди їхньої діяльності, нерідко по–справжньому неповторні, і — за окремими винятками — уявлення не мають про людей, які створили урбаністичний простір довкола. Якщо запитати, наприклад, пересічного вінничанина, хто йому відомий з авторів проектів, за якими зводились найпомітніші будинки в обласному центрі, то у відповідь почуєте лише два імені. Першим назвуть цивільного інженера Григорія Артинова, під керівництвом якого Вінниця отримала власне неповторне обличчя на початку двадцятого століття (його ім’ям навіть названо одну з центральних вулиць).

Другим, без сумніву, стане наш сучасник Юрій Плясовиця. За останні двадцять років за робочими проектами, виготовленими в його персональній архітектурній майстерні, збудовано 260 споруд. Більшість із них розташовані у Вінниці та області, але багато замовників приїжджали з інших регіонів, так що втіленими в матеріалі проектами з брендом «Ю. Плясовиця» милуються мешканці Києва, Дніпропетровська, Хмельницького, Севастополя, Житомира, Бердичева — перелік можна продовжувати і продовжувати. А коли додати ще низку архітектурних творів Плясовиці, реалізованих у попередній період (зокрема, в інших республіках Радянського Союзу),то загальне число сягне трьох сотень.

Виїжджали на... соняшнику

Відходячи від банківської каси зі щойно отриманою готівкою, організатор масштабної конвертаційної оборудки і на гадці не мав, що на виході його чекають співробітники податкової міліції, а затримання — то лише спусковий механізм операції, ретельно спланованої заздалегідь. Не встиг ще затриманий дістати з сумки 173 тисячі гривень (ще одна порція грошей, що на замовлення виводилася в тіньовий обіг), як групи оперативників уже вирушили до нього додому і на підконтрольні йому фірми. Обшуки звалилися, як сніг на голову, тому компромат знищити не встигли — в руки слідчого потрапили чисті бланки фінансових документів із відтисками печаток і підписами посадових осіб підприємств, записники з відомостями про зняття готівки з рахунків та її подальший розподіл, копії платіжних доручень тощо...

Гуральня у підвалі

Пересічні відвідувачі ринку в місті Калинівка на Вінниччині ніколи б не подумали, що мікроавтобуси, з яких реалізатори жваво торгували цукром, — то лише прикриття для набагато серйозніших оборудок. Тільки невелика кількість причетних до «лівого» бізнесу знали, що за мішками з цукром стоять великі картаті сумки, вщерть заповнені пляшками–«півторашками» з горілкою місцевого розливу і призначені для інших покупців. Для того щоб накрити групу мокрим рядном, співробітники податкової міліції кілька місяців «вели» зловмисників, а потім оперативники одномоментно нагрянули до чотирьох фігурантів справи.

«Зелені» гектари

Інформація про те, що на Вінниччині при одержанні хабара затримали одного з міських голів, з’явилася в інтернеті буквально через кілька годин після операції, однак точнішу географічну прив’язку оперативні служби розсекречувати відмовились. Як встановила «УМ», ідеться про місто Немирів, відоме у світі розкрученою горілчаною компанією.

Газета, написана кров’ю

Питання про встановлення у Жмеринці пам’ятника співробітникам підпільної газети, розстріляним окупантами у грудні 1943 року, порушували не раз. Його історія почалася ще в 60–ті — тоді при знесенні в Тирасполі будинку, де в роки Другої світової розміщувалася в’язниця, робітники знайшли схованку з листами, записками на волю та щоденниками в’язнів. П’ять листів із тієї схованки зацікавили випускника журфаку Львівського університету Михайла Пащенка, який зайнявся пошуками матеріалів про їхнього автора — журналіста Костянтина Грищенка.

Важкоатлетичний «гоп–стоп»

Коли о другій годині ночі в Могилів–Подільський міськрайвідділ внутрішніх справ надійшов сигнал про пограбування на вулиці, черговий не очікував, що до ранку надійдуть ще чотири аналогічні дзвінки. А вранці до міліції з’явилися ще двоє потерпілих із заявами про злочини, скоєні за такою самою схемою: юнаків, які пізньої пори поверталися додому, на вулиці перепиняла група кремезних однолітків і відбирала гроші, «мобілки», ланцюжки та інші цінні речі. Один із потерпілих спробував чинити опір, але його збили на асфальт і почали «виховувати» ударами ніг.

Портрет в інфрачервоному

Портрет в інфрачервоному

Чи зустрічали ви фотографів, які б отримали звання «Заслужений діяч мистецтв України»? Ризикну припустити, що в абсолютній більшості випадків співрозмовники скажуть «Ні». Людей із фотокамерою набагато легше побачити в переліку «заслужених» серед працівників сфери побутового обслуговування або журналістики, а от серед митців їх — лічені одиниці. Вінничанин Зорій Файн потрапив до таких винятків після того, як його світлини склали візуальний блок ошатного презентаційного видання «Золота підкова Черкащини». Однак у творчій біографії майстра світла і тіні воно було тільки одним епізодом.

Архіпелаг Андерсена

Архіпелаг Андерсена

Пересічному громадянину Ганс Крістіан Андерсен відомий передусім як автор казок, з якими входило в життя не одне покоління. А от якби він їх не писав — чи знав би про нього світ? Жителі Скандинавії переконливо стверджують: «Так!». І в Данії, і в інших країнах досі читають вірші, романи, драми, дорожні нотатки, що вийшли з–під пера вдумливого спостерігача за життям, і вважають його літературним класиком. Навіть сам Андерсен теж довго ставився до своїх казок як до розваг на дозвіллі і тільки тоді, коли вони раптом набули популярності, почав активніше розробляти цей жанр, який і став вершиною творчості.